37 років тому Ціхий і Веліцький першими зійшли на зимовий Еверест

37 років тому Ціхий і Веліцький першими зійшли на зимовий Еверест

37 років тому, 17 лютого 1980 р., Лешек Ціхий і Кшиштоф Веліцький стали першими альпіністами, що взимку підкорили найвищу гору світу – Еверест (8850 м). 20-особовою експедицією поляків керував першопроходець зимового гімалаїзму Анджей Завада.

«Мої перші слова звучали: «Алло Анджей, ти знаєш, де ми?» Потім ми разом гукнули до слухавки: «На вершині Евересту!» Ми раділи, що досягли успіху. Ми були там від імені усіх учасників. Кожен зробив усе, що міг. На вершині ми провели 40 хвилин, лишили там, зокрема, вервицю», – згадує Ціхий події 37-річної давності.

Як він підкреслив, вони боролися із міфом, так само, як новозеландець Едмунд Гілларі та шерп Тенцинг Норгей, які першими піднялися на вершину 29 травня 1953 р.

«Вони не знали, як виглядає кінець дороги, а ми – чи справимося із зимовими умовами, не як поляки, не як Веліцький і Ціхий, а як люди. Це, зрештою, Гілларі сказав, що не може собі уявити життя вище 7000 м узимку. Але віра штовхала нас угору», – сказав Ціхий.

«Ми показали, що взимку можна ступити на восьмитисячник, – додав Веліцький. – Анджей Завада любив ризик і вмів зацікавити, заохотити до своєї ідеї. З того часу я кілька разів був узимку на восьмитисячній вершині. На Еверест уже не повернувся. Я повертався туди, де не вдалося – за четвертим разом я піднявся на Лхоцзе, за п’ятим – на К2. І є ще багато гір для підкорення».

Веліцький є одним із трьох поляків і п’ятою у світі людиною, що здобула усі 14 восьмитисячників (1980–1996 рр.). Інші – це другий в історії, після італійця Райнгольда Месснера (1970–1986 рр.), Єжи Кукучка (1979–1987 рр.), який загинув на південній стіні Лхоцзе у 1989 р., та двадцятий – Пьотр Пустельник (1990–2010 рр.).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НАУКОВЦІ ПЕРЕВІРЯТЬ ВИСОТУ ЕВЕРЕСТУ
ПЕРША ПОЛЬКА САМОТУЖКИ ПІДКОРИЛА ПІВДЕННИЙ ПОЛЮС. «ЖИТТЯ ЧУДОВЕ. ВОНО ЦЬОГО ВАРТУЄ»
ЕКСТРЕМАЛЬНА ЕКСПЕДИЦІЯ ПОЛЯКІВ НА ГРЕНЛАНДІЮ. ПЕРША В ІСТОРІЇ
ПЕРША ПОЛЬКА ВИРУШАЄ НА ПОЛЮС

Найбільшою проблемою під час підйому на Еверест була не температура, а ураганний вітер.

«Прошу повірити, що мінус 40 у сухому безвітряному повітрі можна витримати, але мінус 32 градуси при вітрові більше 120 км у базі – це вже значно складніше. Я пам’ятаю, що були такі моменти протягом підйому, що ми не могли пробитися крізь пориви», – підкреслив Ціхий.

Підкорювач Корони Землі (найвищих вершин семи континентів) визнав, що досягнення з 1980 р. у його свідомості лишилося подією унікального рангу.

«Еверест змінив мою психіку. Усвідомлення того, що ми були першими на вершині взимку, допомагає мені жити. А також покірність щодо того, що, власне, нам вдалося. Це була моя єдина експедиція, на якій я відчував, що ми команда. Після спуску із гори усі колеги вийшли до нас, кидалися на шию, вітали. Я сотні разів показував фільм «Якби це був не Еверест» у школах, фірмах і кожного разу він лишав неймовірні враження. Я завжди відчуваю повагу до цих людей», – додав 63-річний Ціхий.

Кожен із учасників експедиції Анджея Завади повинен був зібрати особисте спорядження із 70 пунктів. Зокрема, серед шести пар взуття мали бути ділові черевики та сандалі.

«У нас також були жакети та краватки із логотипом Польського олімпійського комітету. Завада дбав про такі репрезентативні речі. Ми вдягалися у цю форму під час усіх офіційних зустрічей, у посольствах, у Міністерстві туризму Непалу тощо», – пригадує 65-літній Веліцький у книзі «Мій вибір», що вийшла друком у 2014 р.

Одним із елементів спорядження, що сьогодні має історичну цінність, були високогірні черевики на корковій підошві. Корок чудово ізолював від холоду, але через нього альпіністи мали відчуття, ніби ходять на платформах. Сьогодні це взуття знаходиться в Музеї спорту та туризму у Варшаві.

«Прогрес, якщо йдеться про спорядження, величезний. Такої різниці не було між першими підкорювачами і нами, у 1980 р. У нас були англійські прототипи термобілизни, але, як і Гілларі, ми носили вовняні светри та штани із вовняної тканини. Черевики було зроблено у Кросно за ідеєю Завади. Щоб не втрачати тепло, вони мали 5-сантиметровий шар корку», – сказав Ціхий.

За його оцінкою, це була непогана ідея, але вона мала й мінуси. «Зовні черевики були неукріплені, тому ми ходили як на платформах. Не було автоматичних кішок, доводилося прив’язувати їх до черевиків. Стрічки постійно замерзали, доводилося їх розрізати, знімаючи кішки, а потім зав’язувати нові».

Ціхий зазначив, що проблемою був зв’язок між таборами і базою. «Тоді не було супутникових телефонів. Наш зв’язок із базою забезпечували радіотелефони «Klimek» вагою 2,5 кг із антеною, що складалася із чотирьох частин. Щоб її скрутити та вставити батарейки, які були у нас глибоко в кишені, потрібно було зняти рукавиці при температурі мінус 32 градуси. Тому ми неохоче розмовляли під час сходження. Найменше змінилося технічне спорядження: кішки та льодоруби».

Ціхий був сотою людиною на вершині Евересту, а Веліцький – сто першою. Взимку на вершину після поляків ступили лише троє японців і двоє корейців, натомість в інші пори року – близько шести тисяч осіб.

Поляки є лідерами зимових сходжень на восьмитисячники – на десять із 14 вони піднялися першими, зокрема на один разом з італійцем Сімоне Моро. Непідкореними лишаються дві вершини – Нангапарбат (8126 м) та K2 (8611 м).

Джерело: Dzieje