Промову, виголошену в Сеймі 5 травня 1939 р., в якій він відкинув німецькі вимоги включити Гданськ до Рейху і створити екстериторіальний транспортний коридор через Помор’я, Юзеф Бек закінчив словами, які увійшли до історії.
«Наше покоління, закривавлене у війнах, напевно заслуговує на період миру. Але мир, як майже усі справи цього світу, має свою ціну, високу, але раціональну. Ми в Польщі не знаємо поняття миру будь-якою ціною. Є лише одна річ в житті людей, націй і держав, яка не має ціни. Цією річчю є честь».
Бек пізніше в «Останньому рапорті» писав, що прийняти вимоги німців означало б «вийти на похилу поверхню, яка закінчується втратою незалежності та роллю васала Німеччини». Після 120 років неволі і 20 років після повернення незалежності Польща на це була нездатна.
Бек зайняв посаду міністра закордонних справ у 1932 р. і хоч його безпосередніми керівниками були чергові очільники Ради міністрів, сам Пілсудський висловився так: «Для Бека прем’єром був я». У справах закордонної політики Бек був учнем і виконавцем волі маршалка Юзефа Пілсудського, який ставився до нього з великою прихильністю. «Лише для нього двері Пілсудського завжди були відкритими», – згадував Мечислав Лепецький, ад’ютант маршалка. Пілсудський же говорив: «У моїй роботі над закордонною політикою Польщі я знайшов особливо здібного та розумного співробітника в особі міністра закордонних справ. Пане Бек, я не можу підібрати слова, щоб висловити Вам свою прихильність».
Юзеф Бек був наймолодшим із ближчого кола співпрацівників Пілсудського. Бек народився в 1894 р. Перед початком Першої світової війни навчався у Львівській політехніці та Торговій академії у Відні. Служив у 1-й бригаді легіонів, був поранений під Костюхнівкою. До травневого перевороту був військовим аташе в Парижі, навчався у Вищій воєнній школі, працював у бюро Військової ради.
Під час травневого перевороту був керівником штабу групи військ, вірних Пілсудському. З 1926 до 1930 р. був керівником кабінету міністра військових справ. В 1930-1932 рр. – віце-міністр закордонних справ.
Після смерті Пілсудського Бек очолював польську дипломатію, не належачи ані до угрупування прихильників президента Мосціцького, ані до групи маршалка Ридза-Сміглого. Так само він не належав і до табору керівної партії – Табору національного об’єднання. У вересні 1939 р. інтернований до Румунії, там помер в 1944 р. від туберкульозу. Його останки в 1991 р. перепоховали на Військовому кладовищі на Повонзках у Варшаві.
Джерело: rp.pl