Анатомія злочину

Анатомія злочину

Генеза і перебіг «польської операції» НКВС 1937–1938 рр.

11 серпня 1937 р. у зв’язку з наказом голови НКВС Миколи Єжова розпочалася «польська операція» НКВС, скерована проти поляків, що проживали в Радянському Союзі. Приводом для цієї акції стала боротьба з польською агентурою в СРСР. Згідно з доступними документами, репресовано близько 140 тис. осіб, із них 111 тис. розстріляно. Незважаючи на всі старання НКВС, мети операції не вдалося досягнути в заплановані 3 місяці, й репресії та розстріли тривали ще в 1938 р.

Необхідно підкреслити, що, незважаючи на розмахи і свою жорстокість, «польська операція» НКВС мало знана широкому загалу поляків.

До розмови про цю криваву і трагічну сторінку польської історії ми запросили історика Мацєя Вирву з Центру польсько-російського діалогу та порозуміння.

– Яке підґрунтя «антипольської операції» НКВС? Яке її місце в структурі терору в сталінському СРСР?

– Безумовно «польська операція» НКВС була однією з найбільших «національних операцій», проведених у рамках «Великого терору» в 1937–1938 рр. Щодо самих причин польської операції, то історики надалі неодноголосні в цьому питанні. Стосовно цього існує чимало гіпотез і теорій. Одні посилаються на неприязнь самого Сталіна до поляків. Мова йде про те, що Сталін пам’ятав невдалу експансію на захід і поразку під Варшавою [у серпні 1920 р.].

У свою чергу, інші дослідники звертають увагу на обставини міжнародної ситуації: виникнення Комінтерну, громадянська війна в Іспанії, страх перед «п’ятою колоною». Тож Сталін вважав, що, коли вибухне війна із Заходом, національні меншини одразу займуть антирадянську позицію.

– Як проходила ця операція органів НКВС і як виглядали механізми терору?

– 9 серпня 1937 р. ЦК ВКП(б) ухвалив наказ, який видано 11 серпня того ж року. Це наказ народного комісара внутрішніх справ Миколи Єжова № 00485, який, власне, розпочав «польську операцію». Як я вже згадував, це була одна з так би мовити національних операцій НКВС. Раніше репресовано німців. При чому, в першій фазі німецька операція зачепила лише німецьких громадян, що працювали в Радянському Союзі, зокрема це інженери. Натомість «польська операція» вже у своїй основі була скерована проти всіх поляків, які були громадянами СРСР.

– Чи можна говорити про винятковість цієї операції? Адже, з одного боку, як Ви вже сказали, це була найбільша національна операція НКВС. З іншого боку, були інші такого роду операції. Це вже згадані тут німці, але також латвійці та представники інших народів.

– Винятковість полягала не лише в кількості репресованих. Ми до сьогодні не знаємо скільки людей було репресовано в рамках «польської операції». Вважається, що 140 тис. осіб. Натомість помітний дуже високий відсоток вироків смерті, котрий сягав майже 80 %. Такого не було у випадку жодної з національних операцій.

– У справі «польської операції» НКВС були відповідні інструкції, ухвалені верхівкою. Операція мала бути спрямована нібито проти агентурної мережі Польської військової організації, яка перестала існувати ще в 1921 р. Водночас відділи НКВС на місцях, виконуючи наказ із Москви, пішли далі і вишукували уявних шпигунів навіть у телефонних довідниках, за польськими прізвищами чи такими, що схожі на польські.

– Саме так. Польським шпигуном міг бути кожен, навіть без огляду на те, чи він був поляком, чи ні. Варто підкреслити, що жертвами «польської операції» стали не лише поляки, але й росіяни, українці, білоруси, євреї та представники інших народів, що проживали в Радянському Союзі. Достатньо було лише тіні підозри про контакти з Польщею. Іншими словами – родина в Польщі, попередня поїздка до Польщі чи, як Ви вже згадали, прізвище з польським закінченням. Цього було достатньо аби після слідства людина все визнала. Доречно сказати, що саме слідство проводилося в кривавий спосіб і не гребувало методами для отримання зізнань: в’язнів били, катували, морили голодом, позбавляли сну. Після кількох днів такого слідства не багато було таких, хто не зізнався в шпигунстві на користь Польщі.

– Фактично антипольська акція була дуже великою операцією, навіть як на тогочасний Радянський Союз. Чи польські дипломатичні представництва в СРСР володіли якою-небудь інформацією щодо цього? Чи польські дипломати мали хоч якесь уявлення про розміри тої трагедії, яка спіткала їхніх співвітчизників?

– Ні. По суті до 90-х років ніхто не усвідомлював розмах «Великого терору». Всі знали про показові процеси, що проходили у Москві, було відомо про чистки в Червоній армії, в партії чи органах НКВС. Натомість ніхто не знав про масштаби масових репресій, зокрема «національних операцій». Польські консульства, звичайно, надсилали інформацію, що зненацька почали зникати люди, з якими вони мали контакти. Але це були поодинокі випадки. Ніхто не знав, що це, принаймні, як вже сказав, торкалося близько 140 тис. осіб.

– Чи, на Вашу думку, в цьому механізмі терору Сталіна є можливість виокремити раціональну й ірраціональну складові? З одного боку, є цей параноїдальний страх Сталіна щодо поляків, а з іншого боку, проведення сталінським режимом чогось, що, за його логікою, мало убезпечити режим від несподіванок.

– Гадаю, що у випадку кожного злочину дуже складно знайти раціональну причину. Мені здається, що раціональних причин, котрі б змушували будь-який режим до такого злочину, просто-напросто немає. Тут немає змісту шукати якесь пояснення. Це був злочин з ознаками геноциду. Загалом «Великий терор» поглинув життя щонайменше кількох сотень тисяч людей, невинних людей.

– Гадаю, що варто відзначити, що польський випадок ще тим цікавий, що, якщо не помиляюся, польська комуністична партія, серед інших компартій, була цілковито розпущена Комінтерном у 1938 р. Тобто, попри гасла про солідарність пролетарів усіх країн, до поляків навіть тут була цілковита недовіра.

– Так, компартію розпушено в 1937 р. Вирішено, що партія просякнута «пілсудчиківськими шпигунами», що польські комуністи не справились зі своїм завдання і що їх необхідно репресувати. Тоді кружляв популярний жарт про те, що найбільш безпечним місцем для польського комуніста була польська в’язниця. Багато пізніших лідерів Польської Народної Республіки, пережили чистки, власне тому, що в той час вони перебували в тюрмі.

– Поговорімо тепер дещо про політику пам’яті. Звертає на себе увагу факт, що трагедія антипольської акції Сталіна неприсутня в колективній пам’яті поляків так, як інші трагедії, як, наприклад, Катинь чи Варшавське повстання. Чому лише фактично декілька років тому про це стали говорити? Чому після 89-го року не звертали увагу на цю сторінку польської історії?

– Мушу визнати, що я сам про це себе питаю. Мені здається, що, з одного боку, специфіка цього злочину полягала в тому, що він торкнувся громадян СРСР. Відповідно, близькі загиблих проживають у Росії або державах, що виникли після розпаду Радянського Союзу. Це дуже важливий чинник.

По-друге, рідні жертв самі були репресовані. Черговим [після сумнозвісного наказу № 00485] був наказ наркома Єжова № 00486, згідно з яким мали бути покарані дружини так званих зрадників батьківщини. Тобто по суті репресовано дружин і дітей, тих, кого раніше репресовано в рамках «польської операції».

Повертаючись до Вашого запитання про пам’ять, необхідно сказати, що сьогодні велику роль відіграє те, що професор Анджей Новак назвав «змаганням жертв». Польща має злочин у Катині, людей депортованих у Сибір чи висланих до концтаборів, Волинську різанину. Це також пам’ять про «Проклятих солдатів», тобто учасників антикомуністичного повоєнного підпілля. У випадку «польської операції» НКВС додається черговий великий список жертв. Можливо, це зумовлює те, що цього всього стає надто багато.

– Інформаційна кампанія про «польську операцію» НКВС, яку проводить Інститут національної пам’яті Польщі, переважно скерована до польського суспільства. Які перспективи винести цю справу на міжнародну арену і показати, чим був не стільки комунізм, скільки більшовицький режим? Чи прагнення Польщі та інших народів, що постраждали від цього режиму, показати Європі, що це щось порівняльне з нацизмом, чи це має шансів на успіх?

– Ми співпрацюємо в цій справі з Інститутом національної пам’яті. Створено інтернет-сторінку. Поки що є лише польська версія, але незабаром буде російська та англійська версії. Ми плануємо велику міжнародну конференцію, котра пройде 28–29 вересня і на яку завітає президент Польщі Анджей Дуда. Теж заплановане видання книг, зокрема англійською мовою, і ми сподіваємося, що вдасться донести інформацію про цей страхітливий злочин за межами Польщі.

Повертаючись до Вашого запитання, думаю це дуже складна проблема. Це, зокрема, показали заходи з нагоди Європейського дня жертв сталінізму та нацизму. Мені здається, що Захід й надалі глухий до совєтських злочинів і щодо визнання розмаху тих злочинів у Центрально-Східній Європі.

Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy