День Миколая та різні обличчя святого: Сінтеркласс, Мікулас, Ніколаус, Пер Ноель

День Миколая та різні обличчя святого: Сінтеркласс, Мікулас, Ніколаус, Пер Ноель

5–6 або ж 19 грудня в багатьох країнах діти чекають на подарунки від Миколая. Сьогодні мало хто пам’ятає, що подарунки – це згадка про життя доброго єпископа із Мири.

Традиція свята сягає корінням середньовіччя. У переддень свята Миколая, 5 грудня, діти отримували невеликі подарунки. Цей звичай мав нагадувати про діяльність єпископа Миколая із Мири, якого вшановують християни з IX ст. (місто на території сучасної Туреччини), який допомагав нужденним і все своє майно роздавав бідним.

Культ єпископа Миколая із Мири, що жив на зламі III і IV ст., багато років шанувався як серед західних, так і серед східних християн. У Польщі 6 грудня ще в XIX ст. був вихідним днем. За традиціями Миколай, що походив із заможної родини, був дуже набожним, скромним, відмовлявся від розваг і приємностей, зосереджувався на допомозі слабким та бідним.

Із життям Святого Миколая пов’язано багато легенд. Найвідоміша із них – про сусіда Миколая, багатого чоловіка, яких насміхався з побожності майбутнього святого. Але той збанкрутував. Тоді він вирішив віддати своїх доньок до публічного дому, адже ніхто би не одружився з дочками бідняка. Миколай вирішив допомогти жінкам і підкидав по черзі їм гроші на придане. Миколай робив і дива, повертав до життя померлих дітей. Свято Миколая відзначають 6 грудня, у день смерті єпископа.

Хоча під час ІІ Ватиканського синоду (1962–1965 рр.) висловлювали сумніви, чи існував взагалі Святий Миколай, єпископ із Мири, Папа Павло VI вирішив лишити 6 грудня днем Миколая, але позбавив його рангу свята. Сьогодні вважають, що культ Святого Миколая з’явився в середньовіччі й базується на народних легендах, а його життя було описане значно пізніше, щоби обґрунтувати існування постаті. Попри те, що офіційний культ святого в Католицькій церкві відмінили, пам’ять про легендарного єпископа жива, особливо серед дітей.

У Польщі, Україні, а також у деяких регіонах Чехії та Словаччини в ніч перед днем Святого Миколая невеликі подарунки потрапляють під дитячі подушки. В Іспанії, Данії, Німеччині та США Миколай вкладає подарунки до вивішених шкарпеток. Цей звичай походить, ймовірно, від згаданої легенди про допомогу донькам непривітного сусіда Святого Миколая. У деяких версіях цієї історії гроші для трьох дівчат Миколай кидав через комин так, щоби вони потрапили до панчох, які сушилися на комині. Схожий звичай і в Бельгії: там подарунки підкладають у дитяче взуття. В Угорщині, Хорватії та Румунії 5 грудня ввечері діти ставлять черевики на підвіконня, щоби Миколай їх не оминув і не забув лишити в них подарунки. У Франції П’єр Ноель приносить дітям подарунки в товаристві янголят. У деяких країнах чекають на подарунки, але думають і про тих, хто їх привозить. У садах вішають морквинки або сіно для оленів і коней (у різних регіонах Миколай пересувається різними транспортними засобами).

День Миколая – це радість для чемних діток, які отримають подарунки. А от шибеників можуть покарати. Наприклад, у Німеччині вони можуть знайти у шкарпетках картоплину або вугілля. У Баварії та Тиролі, Словаччині, Австрії та Угорщині ще гірше: нечемних дітей може забрати в мішок Крампус, напівкозел-напівчорт, який супроводжує Миколая і карає тих, хто минулого року робив недобрі речі. У Нідерландах легенда про те, що шибеників Чорний Пітер забере кораблем до Іспанії, щороку лякала діток.

В Албанії, Болгарії чи Сербії 6 грудня досі тісно пов’язане з релігією. У цей день не вручають подарунки, свято є нагодою для родинних зустрічей. Варто постити.

Зовсім інакше виглядає нідерландський відповідник дня Миколая. Там подарунки роздає Чорний Петрусь – помічник Миколая (Сінтеркласа). Подарунки припливають пароплавом із самої Іспанії. Це згадка про давні часи: у XVI ст. найкращі смаколики та екзотичні делікатеси прибували до Голландії саме з Іспанії. Чорний Петрусь веде парад, у якому до міст в’їжджає Святий Миколай (5 грудня такі паради відбуваються в Голландії, 6 грудня – у Бельгії та Люксембурзі).

Чорний Петрусь носить кольорове вбрання, має кучері та темну шкіру. За однією версією, колір шкіри помічника Миколая пов’язаний із тим, що малому доводиться пролазити в комини, тому він весь у сажі. Інша теорія каже, що Петрусь – мавр, а отже, прибув із Африки, найімовірніше з Марокко. Кілька років тому Нідерландами прокотилася дискусія про те, чи не є культ Чорного Петруся расистським спомином про колоніальні часи. Дослідження показали, що діти взагалі не думають про улюбленого персонажа категоріями раси, а скоріше вважають його казковим персонажем. Більше того, день Святого Миколая – одне з найпопулярніших свят у Нідерландах, тому регулярно з’являються заклики зробити його вихідним.

День Миколая часто критикують за консумпціонізм. Раніше навіть найменші знали, що подарунки їм приносить святий у єпископських шатах, а сьогодні образ Миколая дуже комерціалізований, а у веселому товстуні в червоному кожуху важко впізнати поважного середньовічного єпископа. Однак варто віддати належне традиції, яка безперервно існує ще з середньовічних часів.

Джерело: Gazeta Wyborcza