Московити в очах ляхів

Московити в очах ляхів

Джерела польського уявлення про московитів сягають ще XIV–XV ст. Тим не менше про формування польського стереотипу Москви можна говорити після того, як були встановлені дипломатичні відносини між новопосталою Річчю Посполитою Двох Народів та Великим князівством Московським, що мало місце вже після Люблінської унії 1569 р. Не забарилася і перша війна між двома сусідами.

У 1579–1582 рр. Річ Посполита під проводом Стефана Баторія воювала з Московською державою в рамках Лівонською війни і здобула свою першу перемогу над принциповим суперником – Москвою. Згодом поляки і литвини в часи, звані в російській історіографії Великою смутою, поставили Московську державу на межу існування, саджаючи на царський престол одного Лжедмитрія за другим і здійснюючи відкриту військову інтервенцію. Саме тоді польський стереотип московита набрав своїх барв, бо саме тоді дійшло до свого роду зіткнення двох цивілізацій.

Про польський стереотип московита та його історичний контекст ми попросили розповісти Мацєя Зарембу, головного редактора порталу «Histmag».

Коли була підписана Люблінська унія 1569 р., почалися офіційні контакти між новопосталою Річчю Посполитою та Великим князівством Московським. Треба згадати, що під час вільної елекції Іван Грозний розглядався як кандидат на польський трон. Отож, контакти існували вже раніше, і вже тоді, особливо в часи Івана Грозного, було помітне зіткнення цивілізацій. Зокрема, це стосується посольств, котрі висилалися в Москву. Адже приймання посольств у Західній Європі і Москві, котра перейняла традицію посольств від татарських ханів, суттєво різнилася. Скажімо, в Західній Європі недоторканість посла і його особиста безпека були обов'язковими. При дворі Івана Грозного не завжди цього дотримувались. І до польського посольства, яке в той час відвідало московський двір, поставилися з порушенням особистої недоторканості.

Пізніше, власне під час Великої смути, теж спостерігається це зіткнення цивілізацій. Проте тут варто звернути увагу на один аспект. Поляки, котрі були в Москві разом із Лжедмитрієм І [1604–1606 рр.] постраждали під час бунту проти Лжедмитрія. Поляків, що перебували при самозванцю, кинули до московських в’язниць, де вони провели близько двох років. Тому весь цей особистий досвід вплинув на подальше творення стереотипу про московитів. Стереотип творився згодом, коли король Сиґізмунд ІІІ вирішив розпочати офіційну польську інтервенцію. В 1609 р. розпочалася польсько-московська війна, і польська офіційна пропаганда використала те, що розповіли ці поляки про пережиті роки, коли повернулися на Батьківщину, для загострення взаємин із Москвою. Цим обґрунтовувалася необхідність виступу проти Москви і сплачення податків на війну.

Історик відзначає, що йдеться про поширення образу «варварської Москви» і слушну боротьбу з нею.

Як приклад наводили 1607 р., коли відбулася кривава розправа московського люду над Лжедмитрієм І. Наводили приклади дуже кривавої розправи з поляками, включаючи розрубування сокирами і розривання тіл польських жовнірів та товаришів Лжедмитрія. Необхідно нагадати, що його вбили під час весілля з Мариною Мнішек. Все відбулося одразу після закінчення застілля.

Зіткнення Заходу, католицького світу, котрий певною мірою репрезентувала Польща, зі Сходом в постаті Москви і її православ’я особливо помітне через призму релігійних відмінностей.

Шляхта висміювала релігійні звичаї москалів, вважаючи їх надто забобонними. Серед московитів теж були поширені звичаї, які шляхтичі вважали анахронічними. Наприклад, за легендою Лжедмитрія ІІ визнали тому, що він не любив, коли йому заперечували [в тому, що він справжній цар], і почав бити києм наліво і направо посланців. Дослідники називають це ритуалом «гніву владики». Його прийняли як царя, бо він показав свій царський гнів. На Заході такі речі, що цар особисто мусить показувати своїм підданим такий гнів, вже викликали здивування.

Цей «гнів володаря» мав свої межі і був дуже обмежений у тогочасній західній традиції загалом і в Речі Посполитій зокрема. Наприклад, польський король Стефан Баторій, розсердившись на те, що шляхта не дозволяє йому приймати рішення і вимагає, щоб це робив Сейм, витягнув шаблю і почав нею погрожувати. Це викликало величезне обурення. Він, звичайно, нікого не вдарив, але вже саме оголення шаблі зумовило гостру реакцію шляхти.

Як відомо, в Речі Посполитій не було самодержавної влади: монарха вибирали і була така парламентська інституція, як Сейм. Самі ж піддані короля і великого князя литовського, передусім магнати і шляхта, мали порівняно широкі права та вольності. У Великому князівстві Московському цар був богоподібною персоною з фактично необмеженою владою монарха, а серед підданих панувала так звана холопська рівність. Ці суттєві устроєві відмінності, як відзначає наш співрозмовник, не могли пройти поза увагою.

Шляхта не могла зрозуміти, розмовляючи не лише з простолюдинами, але й із боярами, чому московити так підтримують самодержавство. Потрібно наголосити, що москалі ні за яких умов не хотіли прийняти устрій Речі Посполитої як якийсь ідеал. Вони вбачали в ньому чимало різних недоліків, які вони в розмовах із ляхами підкреслювали. Московити відзначали, що, мовляв, у Речі Посполитій ІІ ніби всі вільні, але по суті це магнати і можновладці, котрі гноблять слабших. Натомість підкреслювалося, що в Москви є цар, котрий захищатиме слабших від сильних. Поляки дивувалися, як москалі можуть дозволяти себе так гнобити, коритися йому і визнавати його божеством. Ті ж відповідали, що, дійсно, цар жорстокий і карає, але серед поляків панує анархія і немає нікого, хто б міг захистити основні права і забезпечити спокій звичному люду.

Окрім релігійних і політичних аспектів, викликали здивування в поляків звичаєві й побутові справи жителів Московської держави. Зокрема, польську шляхту, відому своїм бурхливим життям, що вписується в традицію так званого сарматизму, дивувала культура пиття московитів.

Тут, варто підкреслити, що в ті часи в Речі Посполитій головним алкоголем було вино і ще питний мед, котрий панував у XVI ст. Проте назагал пили вина. І як відомо, сармати дуже часто перебирали з кількістю трунку. Те, що дивувало поляків і литвинів у московській культурі, було споживання горілки, бо горілка лише почала з’являтися на столах у Речі Посполитій. І теж дивувало змішування алкогольних напоїв, що, як відзначають поляки, могло бути зумовленим тим, що московити прагнули показати, які вони багаті, як багато в них напоїв і скільки всього вони можуть запропонувати. Поляки це сприймали як варварство, вони не могли зрозуміти, як можна мішати різні трунки?! Це для поляків було чимось неймовірним. Уся ця культура пиття дійсно різнила поляків і московитів. Сьогодні нас це може дивувати, але так було. Окрім того, незважаючи на те, що поляки самі дуже часто зловживали алкоголем, у всіх свідченнях вони підкреслюють, що в Москві ще більше зловживали оковитою.

Ще однією звичаєвою різницею було становище і позиція жінки. Адже ізоляція жінок для західного суспільства була чимось незрозумілим. Поляки відзначали, що жінка була дуже залежною від чоловіка. Найчастіше жінки розважалися окремо від чоловіків. Тодішня польсько-литовська шляхта підкреслювала, що жінки теж споживають алкоголь. Так, придворні пані цариці Марії Мнішек, розмовляючи з дружинами бояр, виявили, що ті цілковито неосвічені – принаймні так описують очевидці в своїх щоденниках, бою як було насправді, важко сказати. Проте в спогадах вказується, що жінки бояр не вміли так красномовно висловлюватися як польські пані, котрих цього спеціально вчили. Окрім того, польській шляхті взагалі не подобався вигляд московської жінки. На їхню думку, вони надто яскраво фарбувалися й навіть голили брови та вугіллям малювали нові. Для шляхти це стало цілковитою несподіванкою. Звісно, йшлося про пережитки візантійської культури та моди в московському суспільстві.

У XVI–XVII ст. не існувало такого поняття, як загальна освіта, але порівняно з Великим князівством Московським широка верства суспільства Речі Посполитої була освіченою.

Звичайно, найбагатші польсько-литовські роди могли собі дозволити ґрунтовну освіту в Європі. Натомість середня шляхта, як правило, отримувала освіту в єзуїтських колегіях. Шляхта мала лише базову освіту, але вона її мала. Шляхтичі в Москві навіть дорікали царю за те, що він навмисне старався зробити так, аби московське суспільство було неосвіченим, щоб те не бунтувало. Така думка дуже часто трапляється в джерелах. Вважалося, що московити відсталі, бо послуговуються старим календарем [йдеться про Юліанський календар]. У той же час Річ Посполита жила за Григоріанським календарем. Увагу поляків теж привертали географічні знання московитів: вважали, що вони не знають світ. Вони знали про Литву литовську та Литву польську, далі знаходилася Німеччина, а за ними – інші країни, котрі також називали Німеччинами, додаючи відповідний прикметник. Хоча і поляки називали німцями різні західноєвропейські народи.

Окрім того, шляхта звертала увагу на стиль мови московитів. Як відомо, шляхта була призвичаєна до багатої мови й барвистої лексики і в цьому плані порівняно з боярами часто виглядала значно краще.

Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy