Берлінська стіна була зведена, щоби розділяти. Сьогодні згадуємо день, коли вона похитнулася

Берлінська стіна була зведена, щоби розділяти. Сьогодні згадуємо день, коли вона похитнулася

На майже 30 років Берлінська стіна розділила не лише місто та державу, а й менталітет людей, що жили по обидва її боки. З її падінням 9 листопада 1989 р. закінчилася «холодна війна» і поділ Європи на сфери впливу союзників і радянської влади, який існував з кінця Другої світової війни.

Берлінська стіна була зведена, щоби стримувати еміграцію зі Східної Німеччини та самого Берліна до західної частини міста і країни. Місто було розділене 13 серпня 1961 р. Спочатку було встановлено огорожу з колючого дроту, потім саму стіну. Тих, хто намагався її перетнути, вбивали. Спроба потрапити до західної частини міста була злочином. Незважаючи на це, понад 5 тис. громадян НДР зуміли подолати Берлінську стіну. Так тривало до історичної промови у червні 1987 р. президента США Рональда Рейгана перед Бранденбурзькими воротами, в якій він звернувся до тодішнього лідера СРСР: «Містере Горбачов, відкрийте ж цю браму. Містере Горбачов, зруйнуйте цю стіну». Через два роки, 9 листопада, на Борнхолмер Штрассе було відкрито перший перехід між Східним та Західним Берліном. До стіни рушили тисячі берлінців...

Історія стіни сягає 1945 р., коли після війни, згідно з домовленостями на Ялтинській конференції, Німеччина була поділена на зони впливу між союзниками та СРСР. Сам Берлін теж був розділений. У ньому було виділено чотири зони: американську, британську, французьку та радянську. Дуже скоро стали помітні різниці в рівні життя по різні боки стіни. Західна Німеччина та західні райони Берліну розвивалися завдяки плану Маршалла. У Німецькій Демократичній Республіці, створеній у 1949 р., тривала радянізація. Тому все більше людей хотіли емігрувати на Захід. З 1952 р. НДР від ФРН відділяли колючий дріт та озброєні охоронці. Натомість переміщення між східними і західними районами Берліна було відносно простим. На початку 1960-х зі Східної Німеччини емігрували майже 3 млн людей. В основному на Захід їхали фахівці: лікарі, юристи, архітектори, вчителі та молодь. Влада НДР оцінила пов’язані із цим збитки на 9 млрд доларів. У 17 млрд керівництво Східної Німеччини оцінило витрати на освіту людей, які пізніше втекли до ФРН. План будівництва стіни тримався в секреті. Ще в середині червня 1961 р. перший секретар Партії соціалістичного об’єднання Німеччини Вальтер Ульбріхт на прес-конференції запевняв, що ніхто не має наміру будувати стіну. Через два місяці він віддав наказ розділити Берлін.

Як будували стіну?

13 серпня 1961 р. розпочався поділ Берліна. (...) Спочатку з’явилася огорожа з колючого дроту. Вулиці були розділені, розбите покриття. Західні метро і залізниця припинили зупинятися на деяких станціях. (...) Перші елементи бетонної стіни були зведені 15 серпня. (...) Перший варіант стіни був побудований переважно з порожнистих блоків,які потім замінили на бетонні. Було додано другу внутрішню стіну. Остаточна версія була зведена в 1975 р. (...) Зверху була розміщена бетонна труба, що ускладнювала захват і підйом. Стіна оточувала весь Західний Берлін, який був анклавом всередині НДР. Ця межа мала довжину 155 км, з яких 43 км – стіна, що розділяла Східний та Західний Берлін.

Стіна – це не все

Щоб запобігти втечі на захід, до стіни було додано ряд запобіжних засобів. (...) Людина, яка хотіла перетнути кордон, спершу мала подолати внутрішню стіну – звичайну бетонну огорожу, найпростішу для перетину. За нею йшов паркан із дрібної сталевої сітки із системою сигналізації. Тут працювали сирени, які привертали увагу охоронців. Далі йшла так звана смуга смерті. Вона мала середню ширину 70 м, хоча в найширшому місці сягала навіть півкілометра. Це смуга піску, який прочісувався щодня, щоби було видно кожен слід. Тут стояли сторожові вежі, загони для собак, протитанкові загородження. Були використані металеві ферми із цвяхами під назвою «килим Сталіна».

Всупереч поширеній думці, берлінська стіна не була замінована, мінні поля були лише на кордоні між НДР та ФРН.

Стіна буквально розділила місто, вирісши прямо перед вікнами будинків. Їх спершу наказали забити дошками, а потім – замурувати. Нарешті було знесено самі будівлі, щоби створити на їх місці смугу смерті. Стіна перетинала 192 вулиці в Берліні, 95 маршрутів, що вели із Західного Берліна до НДР. Вона розділила 3 автостради, 4 лінії метро та 8 ліній S-Bahn. На ній було 14 прикордонних переходів. Стіна на роки розділила сім’ї, батьків і дітей, бабусь і дідусів та онуків. Дозвіл на відвідання Західного Берліну видавався у виняткових обставинах, наприклад, для поїздки на похорон.

Утечі

Потрапити на інший бік стіни було дуже ризиковано. Сама спроба вважалася злочином, що карався багаторічним ув’язненням. Стіну охороняли понад 2000 озброєних охоронців . Вони мали наказ стріляти в усіх, хто намагається втекти з НДР. Хоча охоронці могли використовувати зброю, не було письмового наказу про стрільбу на ураження. Такі доручення вони отримували усно. Незважаючи на це, понад 5 тис. громадян НДР зуміли подолати Берлінську стіну.

Методи були різними. Дехто, ризикуючи бути убитим, пробігав через смугу смерті і перескакував через стіну. Інші тікали через каналізацію, копали тунелі, проповзали по кабелю над стіною, будували повітряні кулі. 15 серпня 1961 р. через огорожу з колючого дроту перескочив один із охоронців – Конрад Шуман. Тоді була зроблена знаменита фотографія.

У листопаді 1961 р. 5 людей протаранили стіну в довоєнній броньованій машині. 5 грудня 1961 р. машиніст захопив потяг і зупинив його лише у Західному Берліні. Тоді втекли його рідні та друзі. Наступного залізнична лінія на захід була закрита. 17 квітня 1963 р. механік, який працював в армії, викрав танк з підрозділу і продерсі через стіну. 19-річний чоловік був важко поранений, підстрелений охоронцем, але йому вдалося потрапити на західну сторону. У січні 1965 р. шестеро людей втекли на захід, переховуючись кабельних котушках.

Ті, кому не вдалося втекти

Втеча була важкою. Людей, які планували втекти до Західного Берліна переслідувала таємна поліція Штазі. 75 тис. людей потрапили потрапили до суду за спробу втечі. Досі точно невідомо, скільки було вбито. Комуністичні служби підробляли дані. Офіційно повідомлялося про 86 смертей. За даними істориків, загинуло набагато більше людей.

В музеї Берлінської стіни, заснованому ще у 1962 р., говорять, що втеча на захід коштувала життя 220 людям. Першою жертвою вважається 58-річна Іда Сікманн, яка вистрибнула з вікна своєї квартири на Бернауерштрассе, вважається першою жертвою стіни. Через два дні, 24 серпня 1961 р., охоронці вперше відкривають вогонь. Загинув 24-річний Гюнтер Літфін. За перші місяці після поділу Берліна було вбито 12 осіб. Останній убитий охоронцями втікач – Кріс Геффрой, який помер 5 лютого 1989 р. Геффрой був офіціантом, який вирішив втекти, коли отримав повістку до армії. Він втік зі своїм другом Крістіаном Гаудіаном, який був поранений, а потім засуджений до ув’язнення. Геффрой стік кров’ю на смузі смерті. (...) Останньою жертвою, яка загинула під час спроби втечі до Західного Берліна, був Вінфрід Фройденберг. У березні 1989 р. він намагався вилетіти на Захід саморобною повітряною кулею і впав на землю в районі Зелендорф, на західній стороні стіни.

Польські жертви

Хоча список жертв стіни довгий, у ньому є лише два імені осіб, які не були німцями і не жили в Берліні. Це поляки. Францішеку Пєсіку було майже 24 роки, він хотів втекти на захід у жовтні 1967 р. Він планував переплисти озеро Нідер-Нойендорф Зеє в районі Хеннінгсдорф на півночі Берліна. Кордон проходив через центр водойми. Пєсіку потрібно було пропливти 300 м у холодній воді. Він не зміг це зробити і потонув. (...) Другий з поляків – Чеслав Кукучка. Він хотів потрапити до Західного Берліна наприкінці березня 1974 р. Потім планував емігрувати до США. Кукучка потрапив до посольства Польщі у Східному Берліні. Він вимагав дозволу на перетин кордону на залізничному вокзалі на Фрідріхштрассе. Він погрожував підірвати бомбу разом зі своїм спільником у Східному Берліні. Його відвезли автомобілем Штазі на вокзал. Коли він наблизився до кордону, таємний агент вистрілив йому в спину з близької відстані. Чоловік потрапив не в лікарню, а до в’язниці Штазі в Ліхтенберзі, де він помер. (...)

Кінець поділу

Роками стіна здавалася непробивною. Обидві сторони намагалися не порушувати поділу, побоюючись війни. Були навіть такі драматичні випадки, коли ніхто не допомагав людям, що тонули у річці Шпрее, що протікає через Берлін, побоюючись порушити кордони іншої сторони.

У червні 1987 року президент США Рональд Рейган виголосив перед Бранденбурзькою брамою відому промову, в якій він закликав Михайла Горбачова розбити стіну: «Ми віримо, що свобода та безпека йдуть пліч-о-пліч, що збільшення свободи може лише укріпити мир у світі. Є одне, що міг би зробити СРСР, чіткий знак, який значно збільшив би і свободу, і мир. Містере Горбачов, якщо ви хочете миру, якщо хочете процвітання Радянського Союзу та Східної Європи, якщо хочете більше свободи, приходьте сюди до цих воріт. Містере Горбачов, відкрийте ж цю браму. Містере Горбачов, зруйнуйте цю стіну».

Ці сильні слова спрацювали аж через два роки. (...) У Берліні було все більше протестів. Цьому сприяли, зокрема, музичні концерти. У 1987 р. в Західному Берліні біля стіни виступив Девід Боуї. У східній частині міста в 1989 р. зіграв Брюс Спрінгстін.

У Берліні також спалахували протести у відповідь на події в Китаї на площі Тяньаньмен. З жовтня 1989 р. не було ані дня без протесту. В результаті Еріха Хонекера усунули з посади першого секретаря. Його наступником став Егон Кренц. Зміни у Східній Європі відкрили новий канал для поїздок з НДР до ФРН. Він йшов через Чехословаччину та Угорщину до Австрії, з якою влітку 1989 р. Угорщина відкрила кордон. Цей етап назвали революцією трабантів. Мешканці НДР саме трабантами виїжджали із країни, а потім покидали ці машини напризволяще. Так емігрувало 25 тис. людей. Це спонукало східнонімецьких комуністів почати роботу над спрощенням поїздок до ФРН.

Помилка, яка знесла стіну

Правила спрощених виїздів писалися, зокрема, під тиском з боку Чехословаччини, яка вимагала стримати масові поїздки громадян НДР черех свою територію. Та під тиском невдоволеної громадськості. Політичне бюро видало постанову, що спрощувала поїздки громадян до ФРН. На її основі було створено законопроєкт, що дозволяв еміграцію. Він мав набути чинності 10 листопада. Напередодні у секретаря з питань інформації Гюнтера Шабовського була запланована прес-конференція. Він нічого не знав про новий закон, оскільки не брав участі в роботі над ним. Від Егона Кренца він отримав лише заяву про плани впровадження нового закону. Протягом усієї конференції Шабовський нічого не говорив про новий закон про еміграцію. Він згадав про нотатку від першого секретаря вже перед 19:00, коли журналіст італійського інформаційного агентства запитав у нього, чи не вважає він, що помилкою не було оголошувати закон, що санкціонує виїзд з НДР, на кілька днів раніше. На закінчення своєї відповіді посадовець сказав: «Саме тому ми вирішили сьогодні ввести розпорядження, яке дозволить кожному громадянину НДР перетнути кордон та виїхати з НДР через прикордонні переходи».

І додав: «Заяви на приватні поїздки за кордон можна буде подавати без обґрунтування. Дозволи видаватимуться одразу. (...) Поїздки на невизначений термін можуть здійснюватися через пункти пропуску НДР».

Журналісти хотіли знати, коли наберуть чинності нові положення. Переглянувши записи Егона Кренца, Шабовський вирішив, що негайно. Журналісти продовжували допитуватися, чи застосовуються правила до самого Берліна, а Шабовський переглянув весь законопроєкт і прочитав фрагмент, який змінив історію: «Виїзд може відбуватися через прикордонні переходи між НДР та ФРН або Західним Берліном».

У пресі почалася лихоманка. По світу розійшлися новини, що у стіні, що розділяє Берлін, були відкриті пункти пропуску. В їхньому напрямку вирушили тисячі німців зі Східного Берліну. Охоронці не знали, що робити. Вони не отримували жодного наказу. Після 21:00 частині жителів Східного Берліна було дозволено поїхати на захід після пред’явлення документів. Американська радіостанція із Західного Берліна почала мовлення із пунктів перетину кордону вздовж стіни. Через це натовп став ще густішим. Заступник командира переходу на Борнхолмер Штрасе прийняв рішення про відкриття кордону та припинення перевірки документів. Він боявся за долю своїх солдатів та себе. Інші підрозділи пішли по його слідах. До півночі було відкрито усі, а вранці також відкрито кордони між Західним Берліном та НДР.

Багато німців дізналися про ці події лише вранці. 10 листопада натовп чекав по обидва боки стіни. Люди обіймали одне одного. Бари Західного Берліна пропонували безкоштовне пиво, люди видиралися на стіну. Розширювалися прикордонні переходи, багато людей вирішили взяти собі шматок похмурого символу «холодної війни» на згадку. Їх називали Mauerspechte – дятли мурів. Були відкриті нові прикордонні переходи. Однак на знесення стіни потрібно було зачекати ще півроку. Демонтаж офіційно розпочався лише в червні 1990 р. із Бернауер-Штрасе. З 1 липня 1990 р. стіну офіційно перестали охороняти прикордонники.

Що залишилося від стіни?

Сьогодні Берлінська стіна – одна з найважливіших туристичних пам’яток столиці Німеччини. Крім фото біля Бранденбурзьких воріт, туристи обов’язково відвідують Чекпойнт Чарлі. Там стоїть прикордонна будка, оточена мішками з піском. Над нею висять портрети американських та радянських солдатів. Поряд розташований Музей Берлінської стіни. Його заснували ще у 1962 р. З самого початку його засновник збирав сувеніри, пов’язані зі стіною, що розділяла Берлін. Серед експонатів – предмети, що використовувалися під час втечі на захід. Це, наприклад, дерев’яний фургончик, яким біженців перетягували під стіною Фрагменти стіни стали популярними сувенірами. Невеликі бетонні уламки із сертифікатом автентичності можна придбати за кілька євро.

До сьогоні збереглося кілька ділянок стіни. Найбільший стоїть на Бернауер-Штрассе. Він має довжину більше кілометра. Стіну в цьому місці реконструювали, пошкодження відремонтували. Частково це мистецька інсталяція, присвячена жертвам стіни.

Наступний фрагмент стіни – це частина виставки «Топографія терору» на Нідеркіршнер-Штрасе. Неподалік від східного вокзалу розташована East Side Gallery. Тут залишки стіни передали в розпорядження художникам, які розписали її графіті. Перед намальованою сценою поцілунку Брежнєва та Хонекера сьогодні цілуються закохані. Спершу тут не було стіни, а кордон між Східним та Західним Берліном визначала річка Шпрее.

У Берліні також можна знайти окремі сторожові вежі, що збереглися до наших днів. Можна також вирішити у подорож слідами стіни. На колишніх маршрутах патрулювання охоронців було створено пішохідну та велосипедну доріжку Berliner Mauerweg. Вона має довжину 160 км. На Борнхолмер-Штрасе, де 9 листопада відкрився перший перетин кордону між Східним та Західним Берліном, біля стіни були посаджені японські вишні. Японці подарували дерева одразу після падіння стіни. Квітучі вишні – символ миру та рівноваги, які ця вишнева алея повинна принести в колись розділене місто.

Джерело: RMF24