Польща та Україна
Петриковський: «Волинь» – це фільм про природу зла і про те, до чого може призвести націоналізм»

«Добрі стосунки потрібно будувати на правді. І цю правду треба один одному врешті колись сказати. Фільм відтворює правду про події, які мали місце на Волині», – зазначив Даріуш Петриковський, продюсер фільму «Волинь».

Інтерв’ю провела Аніта Чуприн із порталу polskatimes.pl.
 – Відповідно до перших відгуків після понеділкового показу, фільм жорстокий, але правдивий. Провина не така очевидна, показані гріхи поляків, показані й добрі українці. Але деякі рецензії пророчать ледь не польсько-українську війну. Ви цього не боїтеся?
– Звісно, що ми трохи побоюємося того, які реакції викличе фільм. Ми завжди цього боялися. Хоча прогнозування польсько-української війни, про яку ви згадали, це всього лише один з поглядів після перегляду фільму і, до того ж, мабуть, дуже перебільшений. Більшість же відгуків свідчать про те, що у фільмі дуже правдиво представили історію. Жорстокість теж відносна. Хтось стверджує, що фільм жорстокий. Дійсно, на його тлі відбуваються дуже драматичні події. Інші ж у свою чергу кажуть, що замало показано правдивих сцен убивств. Чув я і такі висловлювання: «Я прийшов на фільм Войтека Смажовського, знаю його творчість, люблю чи не люблю, це менш істотно, але я здивований, бо приготувався до більшої жорстокості, а тут зовсім не так». Відгуки, що фільм досить делікатний у підході до теми, теж трапляються. Отож, як бачите, думки різні. Тобто це неправда, що фільм неймовірно жорстокий. «Волинь» кипить почуттями. Але й вся наша історія, історія Кресів, історія кількох народів, які там жили, дуже драматична. Потрібно також пам’ятати, що все відбувається в часи війни.

– На Вашу думку, це фільм про природу зла чи більше про польсько-українські стосунки?
– Це, передусім, фільм про природу зла, про те, що глибоко заховане в людині, та про те, до чого може призвести відповідним чином розпалюваний націоналізм.

– У наші часи ми все любимо спрощувати. Не боїтеся, що саме через спрощення, невникання в різні показані у «Волині» нюанси фільм може стати поживою для націоналістичних настроїв?
– Ми зробили фільм. Якщо його будуть використовувати політично, ми не зможемо впливати на це. Повторюю думку, може, вже трохи збиту, бо часто про це говорять, стосунки потрібно будувати на правді. І цю правду треба один одному врешті колись сказати. Фільм відтворює правду про події, які мали місце на Волині.

– А що з Росією? Чи виникала у творців фільму думка, рефлексія, що «Волинь» можуть використати росіяни, що фільм може стати знаряддям для поширення російської пропаганди?
– Звичайно ні, ми про це не думали. Ми намагалися триматися здалека від будь-якої політики. Ми просто хотіли зробити фільм. Войтек Смажовський любить порушувати складні теми, любить викликати дискусії. І це саме така тема, яка у певний момент його зацікавила. Про ідею зробити новий фільм ми почали говорити під кінець 2011 р., коли ще знімали «Дрогувку», а Войтек щойно скінчив «Ружу». Саме тоді тема Волині виникла як одна із тем. Від початку 2012 р. ми почали над цим інтенсивно працювати, зокрема Войтек. Ми добували для нього матеріали, організували так зване research [дослідження – прим. перекл.], різні зустрічі. Можна сказати, що Войтек майже здобув науковий ступінь, заглиблюючись у цю тему. Так поступово з’являвся сценарій. Величезною підмогою в написанні сценарію стала збірка оповідань Станіслава Сроковського «Ненависть». Спочатку ми навіть думали дати цю назву фільму. Якщо добре порахувати, то можна сказати, що з тієї пори до цього часу пройшло майже п’ять років.

– Фільм про сусідів, які жили поряд один з одним і раптово почали вбивати один одного вилами. Як це можна віднести до сучасності? І чи взагалі це можна віднести до сучасних часів?
– Звісно, що так. Абсолютно. Адже зло, звірство існує до цієї пори, це все продовжує відбуватися. Відбувалося недалеко від Польщі, у Європі, у 90-х рр., відбувається і зараз у різних куточках всього світу. Весь час. Тому цей фільм надзвичайно актуальний. Можна сказати, що він показує зло, демонструє, до чого може призвести націоналізм, коли в людей відбирають здатність мислити.

– Що Ви хотіли осягнути цим фільмом? Повернутися до дискусії про забуту трагедію, показати трагічну історію, міжнародні стосунки чи ще щось?  
– Це фільм для застороги, який показує, що певна поведінка може призвести до дуже трагічних подій. І друга справа, що «Волинь» – це фільм, присвячений пам’яті жертв, які загинули у Волинській різні. (…)

– А що для Вас було найважчим?
– Зібрати бюджет на створення цього фільму (сміється). Також забезпечити достатню кількість знімальних днів. Врешті-решт, із дозйомками, назбиралося 80 знімальних днів, а це дуже багато. Проте, думаю, це зробило дуже комфортною працю режисеру та іншим творцям. Великим викликом стало також встановлення пленерних декорацій, що складалися з 8 господарчих будинків, та утримання їх придатними до зйомок впродовж 11 місяців. Потім, за сценарієм, все це згоріло. Реклама, запрошення акторів з України, праця з дітьми на плані, використання дуже великих технічних засобів у процесі знімання, комп’ютерні ефекти (понад 360 ракурсів), гримування, піротехнічні ефекти, багато сцен за участі каскадерів, звірів у камері, розкиданість місць зйомок всією Польщею… На додачу, ще й фільм історичний. Все це стало причиною, що створення фільму було дуже важким. Але, думаю, все це буде видно й на екрані. (…)

– Вернемося ще до цього: як Ви сказали, щоб збудувати добрі стосунки із сусідами, потрібно будувати їх на правді. То як зараз ці добрі стосунки з українцями будувати, коли очікувати скандалу в Україні після цього фільму?
– Щиро кажучи, важко мені відповісти на це запитання. Здається, що це наше спільне, велике та важке запитання, в якому своє слово повинні сказати й інституції, й історики, й інститути національної пам’яті як у Польщі, так і в Україні. Стосунки потрібно будувати на цьому щаблі. Є ж історики з обох боків, які досліджують ті часи, і я вважаю, що вони повинні прийти до консенсусу у спільній декларації на тему тих драматичних подій на Волині. Проте я не спеціаліст із політики, не спеціаліст із будування подібних стосунків. Якщо ж йдеться про мої особисті контакти, то я будую їх у своєму найближчому оточенні, і з українцями, яких я знаю, маю дуже добрі зв’язки.

– Цікаво, справдяться надії режисера, який говорив, що хотів би, щоби цей фільм став містком між двома народами: польським та українським? Чи є такі моменти в фільмі, які могли б цьому допомогти?  
– Звісно, бо Войтек приділяв цьому величезну увагу під час створення фільму. Передусім, якщо йдеться про пропорції та наголос, думаю, у фільмі вони збережені. Ми бачимо повний спектр людських вчинків, незважаючи на національність.

Таке життя, у ньому немає схем, всі герої фільму, незалежно від національності, проявляють різні моделі поведінки. Як у житті, в ньому теж немає лише чорних чи білих позицій і вчинків.

– А скільки, на Вашу думку, в цих жорстоких сценах фільму любові? Адже режисер неодноразово підкреслював, що «Волинь» – це, передусім, фільм про любов.
– Любові багато, адже у фільмі розкрита вся історія головної героїні та зародження її першого почуття до українця, сусіда Петра. Не буду наперед розповідати розв’язку фільму, але вона теж може свідчити про те, що любов перемогла, любов – понад усе.

– Чим для Вас стала робота над цим фільмом?
– Для нас усіх, впевнено можна сказати, це особливий фільм, і через його масштабність, і через тематику, і через емоції, які він викликає. Але, з іншого боку, можу сказати, що практично кожен фільм, який створюється, в момент показу неповторний і особливий. Так це виглядає кожного разу.

Даріуш Петриковський – продюсер фільмів, лауреат багатьох нагород, член Польської кіноакадемії. Працював із режисером Войцехом Смажовським над створенням кількох фільмів, зокрема «Весілля» та «Drogówka».

Джерело: polskatimes.pl

Схожі публікації
«Титанік» ‒ один із найбільших шедеврів світового кіно. Стрічка досі викликає неабиякий інтерес, тому не дивно, що шанувальники мріють володіти чимось, пов’язаним із цим фільмом.
Фільм Крістофера Нолана минулої ночі здобув сім «Оскарів». Дві статуетки отримав британсько-польсько-американський фільм «Зона інтересу» Джонатана Глейзера. Зворушливим моментом заходу стало вручення «Оскара» за документальну стрічку «20 днів у Маріуполі».
Фільм «Дюна: Частина друга» Дені Вільньова, який вийшов у кінопрокат, зібрав у польських кінотеатрах лише в перші вихідні 446 тис. глядачів.
«Оппенгеймер» режисера Крістофера Нолана отримав сім статуеток BAFTA, зокрема за найкращий фільм. Друге місце за кількістю здобутих нагород посів фільм «Бідолашні створіння», який переміг у п’яти номінаціях.
«Оппенгеймер» Крістофера Нолана став лідером у номінаціях і претендуватиме відразу на 13 нагород. 11 номінацій отримали «Бідолашні створіння» Йоргоса Лантімоса, а «Вбивці квіткової повні» Мартіна Скорсезе ‒ 10.
У Лос-Анжелесі пройшла церемонія вручення кінопремії «Золотий глобус». Премія розпочинає сезон різних нагород кіно- й телеіндустрії, який завершується церемонією вручення «Оскарів».
18 жовтня вже увосьме подія розпочнеться в польській столиці, а потім переміститься до інших польських міст.
Варшавський міжнародний кінофестиваль (Warsaw Film Festival) — щорічний міжнародний кінофестиваль, що представляє нові фільми світового, європейського та польського кінематографа.
Загалом під час 48-го Фестивалю польських художніх фільмів покажуть 120 повнометражних і короткометражних фільмів.