Історик з України про глухий кут у польсько-українських відносинах

Історик з України про глухий кут у польсько-українських відносинах

Однією з головних проблем, яка постане перед новим президентом України, є відносини з Польщею. Цьому питанню присвятило увагу впливове видання «Дзеркало тижня». Олена Бетлій, український історик, яка спеціалізується на історії польсько-українських відносин ХХ ст., у статті «Розмінувати минуле. Якою має бути нова польська політика України» аналізує причини, чому польсько-українські відносини зайшли у глухий кут, і шукає відповіді на запитання, як Україна може з нього вийти.

Українка вважає, що відносини з Польщею впродовж останніх 5 років були занедбані з вини України. На її думку, така ситуація неприйнятна, зваживши, що тільки у співпраці з Польщею Україні вдасться вирватися з-під впливу Росії й укріпити свою позицію на міжнародній арені. У зв’язку з цим авторка вважає: «Щоби досягти цього, в Києві мають почути Варшаву, визначити складові польської політики України та якісно покращити коло експертів із польських питань». Вона розкритикувала підхід українських політичних еліт до історичних питань, які значною мірою сформували актуальний стан польсько-українських відносин.

Як вважає Олена Бетлій, фатальною помилкою була передача контролю над «реальним історичним діалогом» Українському Інституту національної пам’яті (УІНП). У цьому контексті – і це зрозуміло – Польщі неприйнятна політика героїзації ОУН-УПА, організацій, відповідальних за бійню польського населення на Волині та Східній Галичині в 1943–1944 рр. Зробили своє і демонстративні жести українських політиків, наприклад ухвалення українським парламентом закону про героїзацію бойовиків УПА у квітні 2015 р. під час візиту в Україну президента Броніслава Коморовського. Історик вважає, що в Польщі це сприйняли як прояв його невдалої політики щодо України і це стало однією з головних причин його поразки на президентських виборах у 2015 р. Визнання в липні 2016 р. Сеймом РП Волинської різні геноцидом стало відповіддю на цю необдуману політику України.

Бетлій зауває, що замість того, аби розв’язати проблему в зародку, її передали у відання УІНП, керуючись формулою «історією мають займатися історики». У цьому сенсі інституція, якою керує Володимир В’ятрович, займається не історичними дослідженнями, а «історичною політикою», яка повинна бути завданням політиків. Прикладом цього стало блокування УІНП у квітні 2017 р. дозволів на ексгумацію та впорядкування польських місць пам’яті в Україні – рішення з’явилося наступного дня після демонтажу пам’ятника бійцям УПА у Грушовичах – і коментарі В’ятровича, які заблокували українсько-польський діалог з історичних проблем і заморозили взаємні політичні контакти на політичному щаблі.

Симптоматично, що останній офіційний візит у Польщі президента Петра Порошенка був у грудні 2016 р. Натомість у липні 2018 р., у 75-ту річницю «кривавої неділі» на Волині, він приїхав до Сагрині, аби вшанувати жертв Армії Крайової і польських «селянських батальйонів». У цей час польський президент Анджей Дуда вшановував пам’ять поляків, убитих УПА на Волині, на місці зниклого польського села неподалік Луцька.

Український історик зауважує, що в такій ситуації важко очікувати на довіру з боку поляків, які не погоджуються на те, що ставиться знак рівності між сотнями українських жертв і десятками тисяч убитих поляків у рамках організованої ОУН акції винищення поляків на Волині.

Вирішення ситуації Олена Бетлій вбачає в перехопленні ініціативи новим українським президентом, який має піднятися над особистими вподобаннями й антипатіями і почати реалізовувати державні інтереси. Крім того, формування програми і реалізація співпраці між Україною та Польщею повинні врешті-решт перейти у відання МЗС та посольства України в Польщі. Історик зауважує: «Базування політичної волі на державних інтересах вимагає визначення засад польської політики України, її цілей і кроків реалізації. З цим у нас складно, оскільки вся концепція двосторонніх відносин зводиться до порожньої фрази про стратегічне партнерство. Відтак питання, яке дедалі частіше лунає з вуст польських експертів – чого Україна очікує від Польщі? – зависає в повітрі, оскільки в нашій країні немає чітко сформульованої ані польської, ані загалом західної політики держави».

Олена Бетлій нагадує, що Польща, станом на сьогодні, послідовно втілює свою східну програму, частиною якої є політика щодо України. Вона не тільки підтримує демократичні процеси і прагнення євроінтеграції своїх східних сусідів, а й – особливо в інтересах України – бореться з російським домінуванням у регіоні в енергетичних питаннях. «Польща буде підтримувати Україну в її поході на Захід. Однак Києву не варто зловживати такою підтримкою і сприймати її як даність. Тим більше не варто заявляти, що це Польща потребує нас і що вона приречена допомагати нам, бо так гласить формула «немає вільної Польщі без вільної України»... Крім того, безпосереднім наслідком необдуманих заяв, історичної політики в Україні та заборони на ексгумацію є зростання негативного ставлення поляків до українців. За даними Центру досліджень суспільної думки, цей показник становить 41 % (лютий 2019 р.) і є найвищим із 2008 р.», – оцінює вона ситуацію.

Історик додає: «Стратегічною метою України має стати закріплення її в Центрально-Східній Європі, що означатиме остаточний вихід із зони впливу Росії. Досягти цього можна лише завдяки тісній та плідній співпраці з Польщею, яка, усвідомлюємо ми це чи ні, є центром цього регіону».

Окрім дій президента і дипломатичного відомства, велику роль автор вбачає в діяльності організацій та кіл, які могли би підтримати і навіть взяти на себе тягар розробки і втілення ефективної публічної дипломатії. Щоправда, зараз в Україні таких інституцій і спеціалістів не знайти. Історик вважає, що в останній час в Україні змінилося коло коментаторів польської проблематики. «Завдяки моді на польську тематику, воно поповнилося всілякого роду експертами і блогерами, які часто мають доволі поверхневі знання з польської проблематики».

З іншого боку, як приклад ефективності в цьому питанні, Бетлій наводить польські дослідницько-аналітичні центри – Центр східних студій (Ośrodek Studiów Wschodnich) та Польський інститут міжнародних справ (Polski Instytut Spraw Międzynarodowych). «У Польщі ж дедалі більшу роль відіграють фахівці з української проблематики, професійне становлення яких випало на посткомуністичний період. Вони добре освічені, мають ґрунтовні знання з історії українсько-польських відносин, володіють українською мовою, аналізують українську політику щодня, а не на запити журналістів, не мають персональних сантиментів щодо України, але добре знають суть східної політики Польщі. Коментувати Україну – це їхній фах, а не хобі», – підкреслює Олена Бетлій.

«Україна потребує кола фахівців, які володітимуть інституційною пам’яттю розвитку відносин, досконало розбиратимуться в польських справах, могтимуть зробити ґрунтовний внесок у розробку польської (західної) політики України. Досягти цього неможливо без відповідної інституції. Києву, та й загалом дипломатичному корпусу, потрібен аналогічний польським OSW чи PISM, тобто добре фінансований інститут якісної міжнародної аналітики, що покриє всі стратегічно важливі напрями зовнішньої політики. Ми маємо подолати асиметрію, що існує в експертному середовищі, тоді нашу позицію сприйматимуть серйозно, а не як емоційні сплески, базовані на персональному ставленні до представників різних польських політичних таборів», – підсумовує історик.

Джерело: kresy24.pl