Гора, названа на честь коханої: історія польського графа-мандрівника

Гора, названа на честь коханої: історія польського графа-мандрівника

Павел Едмунд Стшелецький заповів, щоб після його смерті всі замітки і спогади, які він написав, спалили. Після нього залишилися лише кілька листів і опубліковані ще протягом його життя наукові роботи.

Павел Едмунд Стшелецький був незвичайною й загадковою особистістю. Навколо нього ходило безліч чуток і легенд. У британських салонах його називали «The Count», тобто «Граф», тому що його прізвище було занадто важко вимовити. Королева Вікторія двічі нагородила Стшелецького орденом кавалера Британської імперії. Хто знає, чи зайшов би відомий поляк так далеко, якби не нещасливе кохання?

Все для Адини
Сер Павел Едмунд Стшелецький залишив після себе такий неймовірний список досягнень, що не віриться, нібито він належить одній людині. Народився у 1797 році в Глушині у Великопольщі. З дитинства Павел мріяв про далекі подорожі, тому нікого не здивувало, що він почав вивчати географію та геологію в Гейдельберзькому університеті, якого, однак, не закінчив. Повернувшись до Польщі, він почав збирати кошти для майбутніх мандрів, працював управителем маєтку князя Франциска Сапіги. Потім із ним сталося «нещастя», яке, ймовірно, вплинуло на все його майбутнє життя. Павел закохався, і взаємно, в Адину Турно. На жаль, руки знатної леді просив також Костянтин Щанецький. Вибір за Адину зробив її батько. Він мав надію, що шлюб із багатим Щанецьким покращить складну фінансову ситуацію родини. Пліткували, що засмучений Павел разом із коханою вирішив втекти із країни, але їм завадив пильний батько нареченої. Ця інформація ніколи не підтвердилась і, можливо, є лише частиною легенди. У будь-якому разі Стшелецький, убитий горем, покинув Батьківщину, щоб, як він написав згодом, «через нещасливий романс» залишити Польщу назавжди. Хто знає, можливо, якби не Адина, він би усе життя керував справами князівського маєтку в Польщі? Але сталося інакше: він вирушив підкоряти світ і більше ніколи не повернувся на Батьківщину. Але після нещастя прийшла удача, і після смерті князя Сапеги Стшелецький отримав великий маєток, який примножив, зокрема торгуючи зерном. Завдяки цьому він міг відправитися куди завгодно. Майже без обмежень. А Адина чекала. Вона розчарувала батька і не вийшла заміж. Стшелецький також сумував за нею із далеких країв. З Австралії він написав до неї лист із зізнанням: «Моя любов до тебе не згасла».

Час далеких подорожей
Павлу Едмундові Стшелецькому було 34 роки, коли він покинув Польщу назавжди і прибув до Англії. Там, як вважають деякі біографи мандрівника, він продовжив вивчення геології в Единбурзькому університеті. Деякі джерела стверджують, що він почав вивчати геологію в Оксфордському університеті, де додатково поглиблював знання з петрографії, гідрології, ботаніки, антропології та етнографії.

8 червня 1834 року він покинув англійський Ліверпуль і відправився до Нью-Йорку, щоб почати геологічні роботи в гірських районах Аппалачів у Північній Америці. Це був початок його подорожі довкола Землі, що розтягнулася на 9 років. Усі витрати покривав із власної кишені. Через пристрасть до вивчення світу він відмовився від комфортного життя, витрачаючи все майно на наукові подорожі. Тому дуже шкода, що до сьогодні не збереглися його замітки…

Після кількох місяців досліджень у східних штатах США Стшелецький перетнув канадський кордон. Там він виявив родовища міді, що експлуатуються й сьогодні. Далі маршрут повів його через Мексику, Кубу, Бразилію, Уругвай та Аргентину аж до Чилі. Там він знову зайнявся гірничо-геологічною роботою. Проте й цього досліднику було замало. Він вирушив на десять місяців у рейс уздовж західного узбережжя Південної Америки до Каліфорнії та Тихого океану. Стшелецький відвідав Маркізькі острови, Гаваї та Таїті, щоб у 1839 році досягти берегів Нової Зеландії. Захоплива подорож, якщо зважати на те, як тоді виглядав морський транспорт.

25 квітня 1839 року 42-річний мандрівник прибув до Австралії. Звідти він відправив сповнений туги лист до Адини. У ньому рясніло від виправдань. У Польщі пліткували, що нібито він одружився з донькою американського мільйонера. Шокованій Адині мандрівник писав, що розсердився на кохану за те, що вона цьому повірила, і просив довіряти йому. Але не думав про повернення. На нього чекала більша, ніж любов його юності, пригода. Його чекала таємнича Австралія. Він вирішив провести там за свій рахунок дослідження мінералогії континенту. Джордж Джипс, губернатор тодішньої британської колонії, затвердив програму досліджень, проте не поспішав підтримати їх фінансово.

Поляк, що назвав вершину
Стшелецький приступив до досліджень: Блакитні гори й Австралійські Альпи у Великому вододільному хребті, що тягнеться уздовж східного узбережжя. В Австралійських Альпах він здобув найвищу вершину континенту. 12 березня 1840 року ступив на вершину безіменної гори. За кілька днів він написав Джипсу, що її вигляд вразив його через схожість із курганом Косцюшка в Кракові. «Навіть у чужій країні, на чужій землі, але між вільними людьми, які цінують свободу і її захисників, я не міг втриматися від того, щоб дати горі ім’я Косцюшка».

Так, найвища гора Австралії (2228 м) була названа на честь польського героя й патріота, лідера повстання 1794 року. Стшелецький і далі називав гори. Після цього він зробив щось дуже особисте. Одна із вершин Блакитних гір отримала ім’я його коханої – Адини. Мандрівник не забував про давню любов. Він писав листи коханій упродовж усіх подорожей, а до одного із них навіть додав квітку із гори Косцюшка.

Австралійські аборигени ставилися до нього із великою повагою. Він боровся за рівні права для всіх, виступав категорично проти називання тубільців «дикунами», кажучи, що «європейці більші  людожери, ніж ті, кого вони так називають». Зазначав, що життя аборигенів не краще, ніж доля кенгуру. Багато кому дошкуляли його погляди. Дослідник назавжди погруз в історію Австралії. Його найбільшим відкриттям був «Джипсленд»: названа на честь губернатора колонії родюча земля, розташована на південному сході Сніжних гір, що рясніла різними багатствами: вугіллям, нафтою і золотом, – Латроб-Валлі.

Відкриття дорогоцінних покладів стало такою сенсацією, що губернатор, побоюючись спалаху золотої лихоманки, змусив поляка лишити своє відкриття в таємниці. Хоча це означало втрату винагороди, Стшелецький погодився із пропозицією Джипса. Це рішення коштувало йому втрати першості у відкритті одного з найбільших багатств нового континенту. Нагороду за відкриття золота отримав на десять років пізніше, попри численні протести, англієць Едвард Хаммонд Харгрейвс.

Але, можливо, для Стшелецького було важливим щось інше? П’ять років досліджень континенту дали помітний результат. З’явилася геологічна карта Східної Австралії й Тасманії у масштабі 0,25 дюйма на милю. Вона мала надзвичайні розміри: сім метрів у довжину і півтора метра в ширину. Це був найбільший і найповніший збірник геологічних знань про континент.

Адина – зустріч після років розлуки
У власних очах Павел Едмунд Стшелецький був просто дослідником, якого цікавив світ. Він вірив у силу людського розуму. Для інших він був героєм, справжнім науковцем, одним із ключових дослідників ХIХ століття. Мандрівник, першопроходець і автор десятків наукових робіт.

Ще під час перебування в Америці Стшелецький показав себе стійким противником работоргівлі. Він допомагав людям, що голодували в Ірландії. Згодом у нього виникла ідея переселяти безробітних селян до «Джипсленду». Він співчував долям бездомних лондонських жінок, яким допомагав оселятися в Австралії. Як напише пізніше британський учений і мандрівник Джон Лорт Стокс, «лише відсутність води та їжі могли змусити Стшелецького зійти з маршруту». Він подорожував пішки, несучи необхідні речі в рюкзаку. Щоб вшанувати працю поляка, Стокс назвав горою Втоми найвищу точку гірського хребта на південному сході Австралії. Сам хребет отримав ім’я Стшелецького. На честь мандрівника названо також дві гори, озеро та річку. Маршрут австралійської подорожі поляка теж всіяний населеними пунктами, що носять його ім’я. У 20-х роках минулого століття в «Джипсленді» було сім обелісків, встановлених на честь дослідника, а в 1988 році у Джиндабайні відкрили пам’ятник авторства Єжи Францішка Собоцинського. На постаменті напис: «Сер Павел Едмунд Стшелецький 1797–1873. Польський дослідник Австралії».

Через проблеми зі здоров’ям у жовтні 1843 року Стшелецький повернувся до Англії. Наступні два роки він провів, пишучи свою монументальну роботу «Фізичний опис Нового Південного Уельса і Землі Ван-Дімена»: наукову працю обсягом 500 сторінок, що стала бестселером і протягом кількох десятків років поспіль була найважливішим джерелом знань про австралійську природу і геологію.

За сім років до смерті Стшелецький зустрівся з Адиною в Женеві, хоча підозрюють, що двадцять чотири роки до цього вони бачилися в Парижі. Він був уже хворим 69-річним чоловіком. Адина, молодша на 3 роки, страждала на астму. Зустріч, найімовірніше, влаштувала подруга Адини, Богуслава Маньковська, яка викликала її телеграмою до Женеви. Як виглядала ця зустріч? Чи вони розчарувались? Що згадували? Шкодували про щось? Відомо, що відтоді вони припинили писати одне одному. Замітки Стшелецького були спалені, хоча і ця подія оповита таємницями. Не відкрив її спадкоємець і виконавець заповіту Стшелецького, невідомий банківський службовець, який успадкував все майно поляка.

Сер Павел Едмунд Стшелецький, нагороджений Золотою медаллю відкривачів, член «Королівського товариства Лондона», почесний доктор Оксфордського університету, лорд, іменований британською королевою Вікторією, помер 6 жовтня 1973 року. Для своїх друзів він лишався просто «Графом».

Джерело: onet.pl