100 років тому помер Генрик Сенкевич – покровитель 2016 року в Польщі

100 років тому помер Генрик Сенкевич – покровитель 2016 року в Польщі

100 років тому, 15 листопада 1916 р., помер Генрик Сенкевич, лауреат Нобелівської премії з літератури, автор «Трилогії», «Quo vadis» і «В пустелі та джунглях». Сенкевича, за рішенням Сейму, обрали покровителем 2016 р. «Ми всі з нього» – ці слова Цата-Мацкевича згадано в тексті прийнятої депутатами постанови.

Небагато польських письменників залишилися байдужими до Сенкевича. Вітольд Гомбрович написав у «Щоденниках»: «Читаю Сенкевича. Нестерпна читанина. Ми кажемо: «Це досить кепсько». І читаємо далі. Потім мовимо: «Який несмак». І не можемо відірватися. Вигукуємо: «Нестерпна мильна опера!» І продовжуємо, захоплені, читати. Велетенський геній! І, мабуть, ніколи не було настільки першорядного другорядного письменника. Він Гомер другої категорії, він Дюма-батько першого класу».

Генрик Сенкевич народився 5 травня 1846 р. у Волі Окшейській на Підляшші в зубожілій шляхетській сім’ї гербу «Ошик». По лінії батька рід походив від татар, котрі оселилися в Литві в XV і XVI ст. Родина Сенкевичів кілька разів переїжджала з місця на місце, доки в 1861 р. назавжди оселилася у Варшаві.

Під час Січневого повстання 1863 р. Генрик Сенкевич хотів вступити до партизанської частини, однак його не прийняли через «низький зріст і дитячий вигляд». Його начебто відіслали, заявивши: «Діти нам тут не потрібні!»

У гімназії майбутній письменник не мав високих оцінок, найкраще справлявся із гуманітарними предметами. Велике враження на нього справили книги Гомера, Міцкевича, Словацького, Вальтера Скотта та Олександра Дюма. Щоби матеріально підтримати сім’ю, дев’ятнадцятилітній Генрик найнявся гувернером до родини Вейгерів у Плонськ. Відповідно до батьківської волі здав екзамени на медичний факультет Головної варшавської школи. З часом він передумав і розпочав навчання на юридичному факультеті, а потім вже остаточно перейшов на філологічно-історичний факультет.

У 1869 р. Сенкевич дебютував у ролі журналіста, публікуючись у «Тижневому огляді». Під псевдонімом Літвос він дописував до «Польської газети» та «Ниви». У 1873 р. почав вести у «Польській газеті» постійну рубрику фейлетонів «Без назви», а в 1875 р. – цикл «Хвилина насущна». З 1874 р. вів літературний розділ у «Ниві».

Його перші твори: «Даремно» (1871 р.), «Гуморески з портфеля Ворошилли», «Старий слуга» (1875 р.), «Ганя» (1876 р.) та «Селім Мірза» (1877 р.). У цей час Сенкевич вів активне світське життя, бував і в Хелени Моджеєвської. Письменник, який любив її довгі роки, називав акторку «голубкою з орлиними крилами». Її вроду увіковічив в образі Хелени Курцевич у «Вогнем і мечем», вона також прототип акторки Еви Адамі в новелі «Ця третя».

Саме з Моджеєвською та її друзями в 1876–1878 рр. Сенкевич подорожував Сполученими Штатами. До цього періоду належать «Листи з подорожі», надруковані в «Польській газеті», та «Замальовки вугіллям». Під впливом відвідування США Сенкевич написав такі твори, як «Комедія з помилок» (1878 р.), «Степами» (1879 р.), «У країні золота» (1880 р.), «За хлібом» (1880 р.), «Наглядач маяка» (1881 р.), «Спогади з Маріпози» (1882 р.) та «Сахем» (1883 р.).

У 1881 р. Сенкевич одружився на Марії Шеткевич. У них народилися двоє дітей. Марія після чотирьох років спільного життя померла від туберкульозу.

У 1882 р. письменник почав співпрацювати з газетою «Слово», в якій у 1883–1884 рр. публікував «Вогнем і мечем». Цей роман отримав величезний успіх у читачів. Першу частину «Потопу» як різдвяний подарунок надрукував краківський «Час» 23 грудня 1884 р., днем пізніше – варшавське «Слово», а 25 грудня – «Познанський часопис».

Упродовж наступних двох років роман публікувався частинами з невеликими перервами на шпальтах цих видань. Сенкевич був змушений працювати під тиском часу, чому не сприяли життєві обставини. Разом із хворою дружиною письменник подорожував європейськими курортами, тому чергові частини «Потопу» писав у готелях, пансіонатах, на валізах. Антоній Залеський так писав про методи роботи Сенкевича: «Весь план він укладає в голові, жодних записів не робить, не знає, що таке чернетка, – пише одразу до друку. Лише під час праці розміри роману та дійових осіб зростають у нього під пером».

У подорожах письменник постійно возив із собою скриню, наповнену книгами, історичними опрацюваннями та джерелами, необхідними для роботи. Коли писав «Потоп», траплялися кількатижневі перерви, викликані вичерпаністю письменника, хворобою дружини Марії та її смертю 19 жовтня 1885 р. Отож, значну частину роману Сенкевич творив, перебуваючи у траурі, у стані кризи та психічного виснаження.

«Потоп» сподобався не всім. Александр Свентоховський, Еліза Ожешко, Болеслав Прус критикували роман за поверховість і відсутність суспільно-політичного аналізу описуваних подій. Однак читачі були в захваті. Стефан Жеромський у щоденнику описує, як взимку 1886 р. на пошті в невеликому селі місцева громада чекала приходу пошти, а з нею «Слова» з наступною частиною роману. Коли преса прийшла, поштар прочитав зібраним чергову частину «Потопу» вголос. Останню частину трилогії «Пан Володийовський» друкували в 1887–88 рр. У наступні роки опублікували «Без догмату», «Родину Поланецьких» і «Хрестоносців».

У 1893 р. одружився з Марією Романовською, однак у зв’язку з втечею дружини отримав від Папи анулювання таїнства шлюбу. В 1895 р. був написаний роман «Quo vadis», який здобув величезний успіх не лише в Польщі, а й за кордоном. Його переклали багатьма мовами. В 1904 р. письменник взяв шлюб із племінницею по лінії материної сестри Марією Бабською.

Через рік Сенкевича – першого поляка (!) – відзначили Нобелівською премією в галузі літератури за «видатні досягнення у сфері епосу». Як підкреслив один із членів Нобелівського комітету, Сенкевич – «рідкісний геній, який втілив у собі народний дух».

Сенкевич на шведських журналістів справив позитивне враження. Наступного після нагородження дня газета «Svenska Dagblade» так описала письменника: «Генрик Сенкевич має зовнішній вигляд найвищою мірою рафінований. Свої шістдесят років він несе гордо, попри сиву вже борідку, ретельно доглянуту. Тримається надзвичайно просто…»

Під час вручення нагороди Сенкевич сказав: «Ця честь, така цінна для всіх, наскільки ж іще ціннішою має бути для сина Польщі!.. Її оголосили померлою, а ось один із тисячі доказів, що вона живе! Оголосили її нездатною мислити й працювати, а ось доказ, що вона трудиться! Оголосили її завойованою, а ось новий доказ, що вона вміє перемагати».

Повість «В пустелі та джунглях» друкувалася частинами в 1910 р. Після вибуху Першої світової війни Сенкевич виїхав до Швейцарії, де разом із Ігнацієм Падеревським заснував Швейцарський генеральний комітет допомоги жертвам війни у Польщі. Помер 15 листопада 1916 р. у Веві, де й був похований. У 1924 р. його останки урочисто перенесли до варшавського кафедрального собору Святого Йоана.

Джерело: dzieje.pl