«Grand Press Photo 2017»: як з’явилася польська фотографія року?

«Grand Press Photo 2017»: як з’явилася польська фотографія року?

Анна Бединська перемогла у Польському національному конкурсі прес-фотографії «Grand Press Photo 2017». Фото року зробила у Москві 26 квітня минулого року. Яка історія стоїть за ним і як воно було зроблене? Репортер «RMF FM» Міхал Добролович поспілкувався із фоторепортеркою.

Фотографію Анна Бединська зробила 25 квітня 2016 р. Василію, одному із героїв, зображених на фото, було 19 років, коли його засудили на 15 років колонії суворого режиму, хоча він був невинний. Він не зізнався у злочині, якого не скоїв. Якби зізнався, отримав би шість років ув'язнення. Через чотири був би передчасно звільнений. Однак він вийшов на свободу через 13 років, зокрема, завдяки мамі, яка включилася у боротьбу із російською судовою системою і ані на мить не сумнівалася у правильності свого шляху. Вона присвятила своє життя, щоб довести, зокрема, у Страсбурзі, що її син невинний. Сьогодні Василій – студент третього курсу права. Фотографія Бединської перемогла також у категорії «портрет».

Міхал Добролович, «RMF FM»: Як ви познайомилися із героями переможного фото?
Я вийшла на Василія та його маму завдяки моєму колишньому директору, Пйотрку Вуйціку, який проводив свій проект у Москві. Василій був одним із його героїв. Я попросила про контактну інформацію, тому що мене дуже зацікавила історія, можливість поспілкуватися із людиною, яка останні 13 років провела у стінах в’язниці і вийшла на волю 23 місяці тому. На додаток, він провів у в’язниці 13 років за те, чого не зробив.

За його невинність боролася матір, яка також є на цій фотографії.
Він також, передусім він. У в’язниці він писав листи до різних установ. Вони надійшли також у Страсбург, отримали підтримку громадської організації, яка намагається працювати в Росії.

Це фото зроблене вдома?
Я зробила його в їхній квартирі.

Це була якась більша сесія?
Я би не назвала зустрічі з ними сесією. Метою зустрічі з такою людиною для мене не було виконання фотографії. Фото – це тільки засіб, претекст, щоб познайомитися з іншою людиною… Мене запросили до них додому, попри те, що раніше ми зустрічалися в різних місцях. Я пам’ятаю, що на першій зустрічі, два місяці після виходу із колонії, у Василія були прозорі очі, без кольору, ніби вони не бачили надто сильного світла… Вже на цьому фото колір його очей став насиченішим. На жаль, за кілька днів до того дня він втратив палець на правій руці, працюючи пилкою, ніби над ним нависало якесь нещастя… Я сподіваюся, що чорна смуга завершиться. Василій вивчає право у Санкт-Петербурзі, завершує навчання. Я сподіваюся, що він знайде себе у цій професії, ставши на бік тих, кому потрібен захист від системи.

Ви зробили фото зненацька?
Ні, вони знали, що я фотографую.

Але не схоже, що вони позують.
Ми сиділи, за мною вже були світловідбивачі, я була з іншого боку столу. Ми говорили. Це була цілком натуральна ситуація.

Матір дивиться в одну сторону, він – в іншу, мабуть, у вікно. Була якась розмова, дискусія чи момент тиші, коли ви зробили це фото?
Я думаю, що це був момент тиші під час довгої розмови. Мама дивиться прямо в очі. Видно, яка це гарна жінка, яка вона втомлена, яка щаслива. Але думаю, перш за все, втомлена…

Скільки таких домашніх побутових фото ви зробили у цій квартирі?
Не можу сказати точно, але їх не було багато.

Ви підтримуєте зв’язок із цією родиною?
Так, але не постійно. Звичайно, мені буде приємно написати до них і передати хороші новини. Я думаю про те, як ця нагорода могла би їм допомогти. Якби вони були в Польщі, було би простіше.

Джерело: RMF24