Польща
Круглий стіл. Доля предмета, що увійшов до історії

30 років тому було підписано історичну угоду між опозицією та владою Польської Народної Республіки. Але у виробництві самого круглого столу великої історії не було. Тільки поспіх і недоробки.

Від Фірми мистецьких меблів у Генрикові (Варшава) лишилася лише назва і колишня слава, через яку компанія досі отримує багато замовлень від Міністерства закордонних справ, канцелярії прем’єр-міністра чи посольств. Тим, що 30 років тому саме ця фабрика виготовила круглий стіл, за яким змінювався хід історії Польщі, а, може, навіть світу, тут ніхто не живе.

Із тих часів лишилося кілька працівників, яких можна порахувати на пальцях однієї руки. Дехто звільнився, бо не міг знайти собі місця в несоціалістичній системі роботи. Інші дочекалися пенсії. Генрик, столяр із тієї бригади, який міг багато розповісти про круглий стіл, помер восени 2013 р., у листопаді відбувся його похорон. Лишилася пані Ядзя, пов’язана з Генриковим із 1982 р. Саме вона лакувала дубову стільницю. «Той стіл? – думає із сигаретою в губах, припиняючи на мить шліфувати дерев’яний білий стілець. – Така собі мебель. Не те, що гарно вирізьблена тростина маршалка чи трон для візиту Йоана Павла ІІ». До папського трону в неї особливі сентименти. Вона навіть має фотографію на згадку про нього.

Скільки людей, стільки й начальників

А стіл? Замовлення як замовлення. Як і багато урядових, які фірма отримувала тоді й зараз. Фактично, більшість меблів у канцелярії прем’єр-міністра Польщі виготовлені руками столярів із Генрикова. Буквально, тому що всі меблі ручної роботи. Так чи інакше, історичний стіл не розроблявся спеціально для засідання. Його замовили раніше, ще в листопаді, він мав стояти в одній із зал палацу в Яблонній. Раптом було ухвалено рішення використати його в переговорах із опозицією. Час на виконання замовлення різко скоротився. «Було 20 людей і стільки ж днів, щоб зробити роботу. І треба було впоратися», – говорить один із працівників пан Гжегож.

«8,4 м у діаметрі, 16 сегментів, – нинішній власник меблевої майстерні підраховує ніжки столу на фото. – Кожен по близько 60 см, тобто мінімум для однієї людини, щоби вона могла сісти. У нормальних умовах потрібен тиждень на кожен сегмент, тобто всього чотири місяці». Стіл було зроблено за чотири тижні. «Його робили поспіхом. Коли дійшла справа до збору, виявилося, що він не вміщається у виробничому залі, тож встановлювати його на вулиці, – говорить Гжегож. – Так і розважалися: вдень збирали, вночі ховали в цех. Бо було холодно».

Пан Гжегож не працював над круглим столом. Він влаштувався в генриківську майстерню через п’ять років після політичних змін, але працював із тими людьми, що виготовляли стіл. І також із тими, хто тепер, після багатьох років, каже, що брав у цьому участь. «Багато хто сьогодні намагається привласнити собі цю історію. Кажуть: я складав стіл, я знаю, як це було. Насправді, над цим працювала однаковою мірою ціла низка людей. Сьогодні було би важко вказати, хто зіграв найбільшу роль. У будь-якому випадку, це не ті, хто найбільше цим хвалиться», – говорить столяр.

Відцентрова опозиція

Виробничу бригаду очолював Владислав Ковальчик. Він виміряв зал у Яблонній і за одну ніч намалював проект. Коли зібрали всі елементи стільниці, раптом із міністерства надійшло розпорядження, що за столом мають сидіти не 60, як спочатку планувалося, а 90 осіб. Це було практично неможливо виконати. Ще кількох осіб вдалося би втиснути, розсадивши усіх тісніше, але 30 – вже ні. Однак столяр знайшов рішення. Він запропонував злегка змістити один із сегментів і зробити вхід усередину. Всередині мала сидіти опозиція на чолі з лідером Лехом Валенсою. Врешті-решт від ідеї відмовилися і команда Ковальчика могла продовжити роботу за початковим планом. Але працівники все одно змагалися із часом, працювали понаднормово. «Не було й мови, щоби щось прикрашати, різьбити. Проста стільниця, рівні солідні ніжки», – говорить пані Ядзя.

На щастя, принаймні стільців не треба було робити. Міністерство взяло ті, які майстерня мала на складах. А коли вже в листопаді 1988 р. все було готово, було ухвалено політичне рішення про закриття Гданської верфі, а «Солідарність» відмовилася від узгодженої дати переговорів із владою. Стіл треба було десь зберігати. Нову дату погоджено лише в лютому 1989 р.

Пані Ядзя була зі столом до самого кінця. Вона і дві її подруги відповідали за завершальні роботи. «Ще на місці, коли вже збирали стіл у нинішньому Президентському палаці, я робила останні виправлення і маркувала незначні дефекти», – розповідає жінка. Все робила вручну. Навіть сьогодні вона так замішує лак і морилку. На око, без жодних механічних приладів. «Тільки тоді, 25 років тому, не було таких лаків, як сьогодні, лише польський. Жахливо смердів. Після такого лакування стіл мав провітрюватися протягом трьох місяців. Як вони там сиділи, так багато людей за свіжим столом, зі щойно висушеним лаком? Вони мали добряче надихатися випарами, – говорить вона. – Може, й добре, що ми не покрили лаком всього столу. Тільки стільницю і ніжки. Знизу ми його навіть не торкалися, не вистачало часу».

Такий темп, схоже, увійшов у чиновників у звичку. Майже ідентична ситуація склалася багато років потому, зовсім недавно. До Варшави їхав тодішній президент Росії Дмитро Медведєв. Мали підписуватися якісь папери, і виявилося, що немає де і на чому. Так Генрикув отримав терміновий дзвінок із Міністерства закордонних справ із проханням врятувати ситуацію. І врятували. Стіл чудово виглядав на телебаченні. А те, що лак щойно припинив прилипати? Запаху ж по телевізору не видно.

Музейний експонат

«Меблі, як меблі. Дуб, бідермаєр. Іноді, коли його показують по телевізору, з’являється усмішка, спогади, як його робили. Адже за багато років майстерня мала багато великих замовлень. Круглий стіл був унікальним лише тому, що різко скоротили термін його виготовлення, тому велика група людей працювала тільки над цим. І це на три тижні паралізувало роботу цеху», – говорить Гжегож. Після нарад про стіл взагалі не думали. Як і багато інших меблів, які виходили з рук столярів із Генрикова, він лежав на якомусь із урядових складів. Лише 10 років тому, з нагоди 15-ї річниці круглого столу, його поставили у Президентському палаці. Але він досі не виконує жодної важливої функції. Це один із музейних експонатів. Він стоїть біля відділу перепусток і відкриває експозицію. Можна на нього подивитися, сфотографувати. Мабуть, туристам це подобається.

Палац гарантує, що експонат було реставровано із використанням історичних елементів. Чому довелося чекати стільки років? Як кажуть у Генрикові, не виключено, що круглий стіл нікого не цікавив, тому що він не був особливо художнім або навіть ідеальним, зважаючи на майстерність виконання. «Нехай його привезуть на реставрацію, і ми дамо йому нове життя, закінчимо те, на що не було часу тоді», – каже пані Ядзя.

Джерело: Wprost

Схожі публікації
Сьогодні вранці в офісі прем’єр-міністра Польщі розпочалися перемовини між польським і українським урядами.
Президент польської столиці Рафал Тшасковський повідомив про сьогоднішнє відкриття нового моста, який з’єднає обидва береги Вісли.
Перед місцевими виборами вся галузь таксі починає тиснути на місцеву владу. Таксисти вимагають підвищення тарифів за проїзд. Водії також збираються воювати з мобільними додатками для виклику таксі.
Картина «Сільські хати», яка роками зберігалася в галереї Порчинських у Варшаві, виявилася автентичною роботою Вінсента ван Гога.
Президент польської столиці Рафал Тшасковський заявив, що хоче витратити на це чималі кошти.
Малюнок, на якому зображено лицар в однострої античного воїна, стане першою роботою Рафаеля Санті в музейних колекціях Польщі після зникнення «Портрета юнака» під час Другої світової війни.
Протест фермерів триває. Цього разу мітингувальники зосередили свою діяльність на блокуванні під’їзних доріг до Варшави. Поліція вже повідомила про перекриті автомагістралі.
Спікер Сейму РП Шимон Головня оцінив учора, 6 березня, що під час протестів перед Сеймом відбулися ганебні події. Він сказав, що на поліцію напали не фермери-протестувальники, а хулігани.
Сьогодні у Варшаві протестують не лише фермери, але й лісівники, мисливці та шахтарі. Мешканці польської столиці повинні враховувати значні труднощі з пересуванням містом.