Важкі повернення додому. Як складається життя поляків після еміграції

Важкі повернення додому. Як складається життя поляків після еміграції

Повернулися до Польщі після років, проведених на заробітках. Чому вони не можуть знайти собі місце вдома і живуть у постійному смутку?

Адам Пулавський прожив у Норвегії п’ять років. За професією він будівельник. Він зрозумів, що йому треба виїхати, коли завагітніла дружина. «Я не міг утримувати нас і дитину. У Польщі я працював по кільканадцять годин і ледве вистачило на комунальні платежі та продукти», – каже він.

Через бажання, щоби син Адама виховувався в рідній країні, він разом із дружиною вирішив повернутися. Його син ходив до норвезького садочка, де діти мають більше свободи. Вони можуть забруднитися, малювати по стінах або годинами стрибати на батуті. «Наша дитина надзвичайно бурхливо переживала зміну оточення. Адаптація у новому середовищі зайняла кілька місяців і принесла багато стресу. Тому в перші місяці після повернення ми хотіли зібрати валізи і їхати куди завгодно», – розповідає чоловік.

Крім проблем із дитиною, з’явилися також більш повсякденні. У Норвегії Адам мав квартиру, оплачував приватний дитячий садок для сина і брав відпустку раз на квартал. Зараз він живе на 30 м у старому блоці у варшавському районі Урсинув. «Темп життя у Варшаві швидкий, в Осло живеться спокійніше. Плюс – ця відчутна самотність. Контакти із друзями та родиною послабилися, було важко їх відновлювати», – ділиться він.

Родичі Адама не розуміли розчарування, пов’язаного з поверненням. «Мої батьки сказали, що замість вигадувати штучні проблеми, потрібно бути щасливим, що я зробив гроші і повернувся до країни, в якій виріс. Вони вважали, що в мене повні кишені грошей і я повинен допомагати братам і сестрам, яким так не пощастило. А правда в тому, що всі свої норвезькі заощадження я витратив протягом кількох місяців після повернення».

Таких випадків є більше. За даними Головного управління статистики, за межами Польщі живе 2,5 млн поляків. Найбільше – у Великобританії (793 тис.), Німеччині (703 тис.), Нідерландах (120 тис.) та Ірландії (112 тис.). Досі невідомо, скільки осіб повернулося.

«Свобода пересування по ЄС без необхідності реєстрації ускладнює визначення кількості реемігрантів», – говорить соціолог, доктор Пауліна Пустулка. Деякі повертаються і знову виїжджають, але є й ті, хто після довгих років перебування в еміграції повернувся назавжди. І має проблеми з адаптацією.

Культурний шок повернення

Агнешка Юзвюк із порталу powroty.gov.pl., який допомагає полякам, що повертаються до країни, каже, що майже кожен із них переживає труднощі адаптації. Це так званий культурний шок повернення – стан, що проявляється в сильному стресі, а в деяких випадках – навіть у депресії. Те, наскільки сильним він буде, залежить від кількості років, проведених за кордоном. Чим більше, тим довше і важче буде адаптуватися до нових умов. «Протягом місяця ми допомагаємо близько сотні людей».

Відповідаючи на запитання про причини повернення, поляки найчастіше вказують на бажання дати своїм дітям освіту в своїй країні, необхідність бути ближче до літніх батьків і бажання відчувати себе «вдома». Є також люди, які мали заздалегідь визначений період перебування за кордоном і прийшов момент повернення.

Що викликає культурний шок повернення? Перш за все, зміни, що відбуваються на Батьківщині, у близьких людей реемігрантів та в них самих.

Агнешка Юзвюк: «Повертаючись до рідної країни, нам здається, що це буде простіше, ніж емігрувати, адже ми повертаємося «додому». Тим часом, після багатьох років, проведених за кордоном, виявляється, що реемігранти повинні навчитися знову працювати на Батьківщині, тому що, по-перше, країна сильно змінилася, по-друге, змінилися вони самі. Іншою проблемою є стосунки з близькими людьми, які весь час перебували вдома, а тому часто не розуміють розчарування або засмучення, які переживають емігранти в початковий період після повернення».

Як боротися з шоком повернення? Експерт пояснює, що ефективна панацея – це відверті розмови із рідними, розповіді про проблеми та спільний пошук рішень. Варто створювати якомога більше ситуацій для спілкування, збиратися за спільним столом, щоби знову будувати близькість та відновлювати зв’язки. Однак багатьом реемігрантам потрібна професійна підтримка психолога або психотерапевта. Також варто пошукати об’єднання колишніх емігрантів. Тому що ніхто не зрозуміє проблему краще, ніж людина, яка сама з нею бореться.

Люди, які не можуть подолати депресію після повернення, часто виїжджають за кордон знову. «Це може тривати вічно – в країні вони втрачають життя, яким вони жили за кордоном, а в еміграції страждають від суму за Батьківщиною».

«У Польщі немає культури праці»

Марта вісім років жила в Лондоні. Вона виїхала одразу після закінчення навчання. Почала навчання, потім роботу. До Польщі повернулася через любов. «Я закохалася, а він не міг уявити собі життя за межами країни. Після повернення я дала собі два місяці на релакс. Я зосередилася на відновленні відносин із родиною та друзями. Я була щаслива, що поряд», – каже вона.

Але потім настала криза. Марта почала шукати роботу і пережила болісне зіткнення із польською реальністю. «У Польщі немає культури праці. І це мене дуже засмучує. Я в шоці, що роботодавцеві можна все, включно із невчасною виплатою зарплати. У Лондоні за кожен день прострочки нараховуються відсотки».

Коли запитуєш про подальші відмінності, вона перераховує такі: відсутність договорів, використання працівників, невиплата винагороди за понаднормові робочі години, підрізання «крил». Коли в Лондоні керівництво приймало кожен проект Марти з ентузіазмом, у Польщі роботодавець із самого початку шукав дірку в цілому і демотивував працівницю. «В тебе не вийде, подумай двічі, чи варто? Те, що я пережила у Польщі, ніколи не відбувалося у Великобританії».

Марія Новіцька, психолог: «Емігранти, яким я допомагала, часто говорили, що вони не усвідомлювали радикальних відмінностей у системі праці між Польщею та Заходом. Найчастіше вони скаржилися на низьку зарплату, невигідні для працівників договори і менталітет колег. Тому потрібно враховувати це при підготовці до повернення додому. А пошуки роботи в Польщі варто почати ще на етапі планування повернення. Ідеально буде, якщо ми знайдемо роботу ще до переїзду».

Марта: «Як можна розвиватися, коли на кожному кроці хтось намагається підрізати «крила»? Я досі не знаю, як тут знайти себе».

Адам: «Повернення до Польщі було для мене як вихід із в’язниці – спробою зіткнутися з новою реальністю і знову організувати своє життя. Я досі цього вчуся».

Джерело: Newsweek