Польське кіно: 5 фільмів до 30-річчя свободи

Польське кіно: 5 фільмів до 30-річчя свободи

Ювілей демократії – це нагода не лише для святкування, але й для підбиття підсумків. Чи гідно поляки прийняли виклики трансформації як держава і суспільство? Що принесла їм свобода? Як вони подолали привидів минулого, спадщину і тягарі комуністичних часів, як сприйняли вимоги капіталізму?

Відповіді на ці та багато інших запитань можна знайти, зокрема, в кіно. Разом з vod.pl редакція «Newsweek» вибрала 5 фільмів, які дозволять побачити, як і завдяки кому змінювалася Польща.

«Sztuka kochania. Historia Michaliny Wisłockiej» («Мистецтво кохання. Історія Міхаліни Віслоцької»), 2017

Хоча з виходу найвідомішого порадника із сексології в Польщі минуло вже 40 років, тематика, що порушується у «Мистецтві любові» досі здається дуже актуальною. Про це свідчить факт, що сьогодні майже кожне публічне обговорення таких питань, як контрацепція, статеве виховання або гомосексуальність, провокує численні суперечки, показує необізнаність суспільства, а щодо самого сексу існує безліч табу.

У цій сфері полякам ще потрібно багато попрацювати, але потрібно пам’ятати, що, якби не Міхаліна Віслоцька, яка ще у 1970-х переконувала, що кожен має право на успішне та безпечне еротичне життя, можливо, вони би сумнівалися в існуванні жіночого оргазму. Немає сумніву, що саме ця знаменита гінекологиня стала матір’ю сексуальної революції в Польщі та першою захисницею права польок на задоволення від сексу. Для підвищення обізнаності поляків Віслоцька видала книгу, продажі якої сягнули 7 млн примірників.

Фільм Марії Садовської розповідає про куліси написання «Мистецтва любові», професійні повороти і бурхливе особисте життя лікарки Міхаліни. «Sztuka kochania. Historia Michaliny Wisłockiej» – це успішний біографічний фільм, який не тільки прекрасно зображує харизматичну героїню, але й показує історію епохи, що спонукає глядача задуматися над тим, чи засвоїла Польща уроки сексології. Плюсом фільму є його акторський склад – це, зокрема, Магдалена Бочарська, Ерик Любос, Пьотр Адамчик та Юстина Василевська.

«Bogowie» («Боги»), 2014

Ще одна біографія, що надихає. «Боги» – це один із найбільших хітів польського кіно останніх років. Це історія одного із найвизначніших лікарів польської медицини – професора Збігнєва Реліги (у цій ролі зіграв Томаш Кот). Картину зняв режисер Лукаш Палковський, який має на своєму рахунку такі шедеври, як «Rezerwat» (2007) або «Najlepszy» (2017) (кінематографічна біографія триатлоніста Єжи Гурського). З одного боку це данина видатному кардіохірургу, а з іншого – доказ того, що у Польщі можна успішно змінами фільми із американським розмахом. Звичайно, назвати роботу віхою в польському кінематографі не можна, але такими є досягнення зображеного у фільмі медика для медицини. У 1985 р. він провів першу успішну трансплантацію серця в Польщі.

Біографія, знята Палковським, показує обставини цієї події і, хоча охоплює лише три роки із життя лікаря, чудово зображує, наскільки винятковою була постать Збігнєва Реліги. Варто нагадати, що 1981–1986 рр., яких стосується фільм, – це один з найгірших періодів історії Польської Народної Республіки. Це час воєнного стану, економічного колапсу і повсюдного маразму. Тим часом професор Реліга не тільки хотів створити успішну клініку, що спеціалізувалася би на трансплантації, але й зробив усе, щоб втілити свій план в життя і будь-якою ціною змінити скам’янілу систему державної охорони здоров’я. Те, як Реліга служив польським пацієнтам і лікарням, важко описати. Тим не менше, його постать лишається вартою наслідування, адже навіть після 30 років свободи польська медицина досі бореться з численними проблемами.

«Doktryna szoku» («Доктрина шоку»), 2010

Необмежена економічна свобода, відкриття кордонів і нові можливості для внутрішнього ринку – такі обіцянки давала полякам трансформація і перехід до капіталізму. Чи це ідеальне поєднання несе якісь серйозні загрози? Згідно з теорією, яку висунула більше десяти років тому знаменита канадська журналістка, письменниця і громадська активістка Наомі Кляйн, на сучасні цивілізації чигає багато таких пасток. Найважливіші із них вона представила в книзі «Doktryna szoku», яку 2010 р. екранізували Майкл Вінтерботтом і Мат Вайткросс.

Автори документальної стрічки висувають суперечливу тезу про те, що капіталістичні економісти і прихильники вільного ринку раніше використовували або провокували переломні моменти в історії або катастрофи, щоби здійснювати економічну шокову терапію і повністю змінити економічну систему в окремих країнах. Прикладом, на думку Кляйн та режисерів, є, зокрема, Польща, яка після розпаду комуністичного режиму впровадила нові рішення, перейшовши з централізованої планової економіки на вільний ринок.

Фільм, хоч і не позбавлений ідеологічної суб’єктивності, а отже, радикального наративу, є цікавим поглядом на універсальну модель сучасного світу. «Doktryna szoku» при уважному та критичному перегляді може стати важливим коментарем до актуальних роздумів про капіталізм, який все більше ставиться під сумнів, тому що вільний ринок призвів до величезного цивілізаційного прогресу, але й створив умови для експлуатації суспільства великими корпораціями.

«Powidoki» («Післяобрази»), 2016

Чи може демократія існувати без вільного мистецтва? На це запитання варто відповісти через призму останнього фільму Анджея Вайди «Powidoki». Це ще одна біографічна історія – цього разу про боротьбу видатного польського митця Владислава Стшемінського (Богуслав Лінда) з системним тиском раннього комунізму. Авангардний художник, викладач і піонер конструктивізму є однією з найбільш трагічних фігур в історії польської культури.

«Жоден польський митець не зазнав таких страждань, не був так втоптаний у землю, як Стшемінський. І це за його погляди! Адже він не підкладав жодної бомби під комуністичну систему. Він підкладав бомбу, тільки навчаючи людей думати», – сказав режисер під час показу «Powidoki» на кінофестивалі в Гдині.

Фільм розповідає про період сталінізму в Польщі і бунтівну поставу Стшемінського, спрямовану проти доктрини соціалістичного реалізму, переслідування митця за погляди, внаслідок чого він був поступово позбавлений шансів на гідне життя і продовження творчої діяльності. Державні службовці заборонили йому працювати зі студентами в Академії мистецтв у Лодзі, не дозволили виставляти свої роботи в музеях і врешті відібрали в нього посвідчення члена Об’єднання митців і заборонили займатися професією. Ця зворушлива картина, хоч і глибоко вкорінена в реалії епохи, є універсальним попередженням про те, чим може закінчитися втручання держави в художню свободу. «Powidoki» – це водночас вшанування забутого незламного художника, який, незважаючи на драматичні негаразди, не зрадив своїх ідей.

«Ziarno prawdy» («Зерно правди»), 2015

Якби ми обирали найважливіших майстрів польських детективів, на п’єдесталі мусив би опинитися Зигмунт Мілошевський. Це автор, який відзначається популярністю не тільки серед літературних ентузіастів, а й серед шанувальників кіно, адже одна з його книг була чудово екранізована. Йдеться про «Ziarno prawdy» Бориса Ланкоша, історію розслідування, яке вів Теодор Шацький (Роберт Вєнцкевич), котрий приїжджає до Сандомира, щоби знайти винного у жорстокому вбивстві місцевої громадської діячки.

На додаток до класичної детективної загадки фільм показує глядачу інші цікаві теми. Ключовою із них є тема «єврейської змови» і антисемітизму, вписана в історію Польщі та соціальні настрої. Ланкош разом із Мілошевським відстежує у своїй роботі «легенду крові», згідно з якою безпідставно вважалося, що євреї здійснювали ритуальні вбивства християнських дітей. Такі сцени можна побачити, зокрема, на картині Кароля де Превота у сандомирському соборі (зараз картина прикрита), а в кіно – на місцях злочинів, вчинених у місті. Завданням героя «Ziarna prawdy» – Шацького – є з’ясувати, чи має він справу з ритуальним вбивством, чи антисемітською провокацією. У глядача є шанс не тільки простежити захопливий сюжет, але й подумати, куди ведуть абсурдні звинувачення і ненависть за релігійною ознакою.

Джерело: Newsweek