Польща
Як у Польщі активізують людей похилого віку

«Нам було важливо витягнути літніх людей із самотності, з догляду за онуками й порпання на городах. Діти та онуки наслухалися їх вже по самі вуха», – каже Ева Анджеєвська, яка реалізує проєкти, завдяки яким літні люди відчувають себе важливими і потрібними.

Ева Анджеєвська з міста Новий Сонч у Малопольському воєводстві – пенсіонерка, архітекторка за фахом. Вона реалізує проєкти, мета яких – активізувати людей похилого віку. Все почалося зі створення асоціації під назвою «Maryan».

Ева Анджеєвська: «Наша асоціація займається збереженням пам'яті про відомого у світі художника, який підписував свої роботи іменем Маріан. Водночас ми займаємося локальною історією. Справжнє ім’я цього художника – Пінхас Берштайн (Pinchas Burstein), він народився 1927 р. у Новому Сончі, був євреєм, пройшов Аушвіц, а після війни опинився на Заході. Хоч він став відомим художником, ми дізналися про нього з інтернету. В нас ніхто нічого про нього не знав, а сам він помер, так і не повернувшись сюди. Вивчаючи його біографію, я дізналася, що Маріан виріс у вкрай бідному районі міста, який називається Пєкло (досл. пекло, – ред.). Я писала статтю про його дитинство, а єдині архівні матеріали, які знайшла, – це дві виписки з реєстраційної книги містян та школи. Я зрозуміла, що мені треба вийти на колишніх мешканців Пєкла, їхніх нащадків, щоби дізнатися про довоєнне Пєкло хоч щось».

Саме так виник проєкт «Родом із Пєкла». Пані Ева каже, що їй просто пощастило. Саме тоді асоціація творчих ініціатив «ę» ініціювала проєкт «Сеньйори в дії». Разом вони розробили проєкт усної історії цього району міста, у ньому мали взяти участь жителі району – молодь і старші люди. Проєкт отримав невелике фінансування Польсько-американської фундації свободи з Варшави.

«Нам було важливо якось витягти літніх людей із самотності, з догляду за онуками й порпання на городах. Вони часто закриті у своїх домівках, діти та онуки наслухалися їхніх спогадів по самі вуха, про що вони нам згодом говорили. Перша проблема – як їх знайти? Я подумала, що їх знають листоноші. Я пішла на пошту, попросила назвати хоча б декілька прізвищ (не адрес, цього в нас у Польщі не дозволено законом). Згодом я написала листи, адресуючи їх приблизно так: «Пану Янові Ковальському, якого всі на Пєклі знають». І уявіть собі, що на першу зустріч прийшли близько 20 осіб. Знаєте, у чому секрет? У тому, що ці люди отримали листи. Адже мало який пенсіонер користується соціальними мережами, про повідомлення в газеті забуде, а лист із поштовою маркою – це щось таке, що залишить на видному місці. У листі я просила теж прийти зі своїми літніми сусідами...»

Ева Анджеєвська каже, що ця перша зустріч зруйнувала усі плани організаторів. Вони зрозуміли, що їм треба відкритися до цих людей і піти за ними. Звісно ж, спочатку вони говорили, що не мають про що сказати, що їхні спогади неважливі тощо. Тим не менше...

«У результаті історію району Пєкло написали його жителі. Ми видали дві книжки, третя готується до друку. Спочатку вони розповідали, скажімо, про те, в якій пекарні купували хліб і в кого з’явився перший телевізор. Спочатку ці спогади були виключно радісними, як це загалом буває зі споминами з дитинства, а наприкінці – понурими і такими, які нам розказували пошепки і на вухо. За три роки цього проєкту кількість учасників-сеньйорів зросла до понад 100. Крім книжок, ми із ними ще влаштували соціальну виставку в місцевому ресторані, а на парканах – фотовиставки про давнє Пєкло. Самі учасники дуже подружилися, дехто знайшов своїх товаришів зі школи. Проєкт завершився, а вони продовжують зустрічатися».

Ще одна цінність цього проєкту полягає в тому, що ці літні люди відчули себе важливими і потрібними. Вони пишаються своїм не надто престижним районом, адже про їхній квартал вийшли друком книги, а про всі інші райони міста, що вважаються кращими, більш престижними, немає жодного видання.

«Наступним був проєкт «Мобільна бібліотека», під час якого ми разом із учнями середньої школи відвідували літніх людей, яких ми назвали «невидимими». Вони справді «невидимі» у суспільстві: не виходять зі своїх домівок – хтось тому, що хворий, інший тому, що живе на верхньому поверсі, а ще інший тому, що вже нічого не хочеться... Їх було нелегко переконати відчинити двері помешкань, вони казали: «В мене жінка хвора, у мене смердить, а чим же я вас пригощу...» В результаті у нас було утричі більше молодих волонтерів, аніж старших людей, готових із ними спілкуватися. Ще додам, що на час 2–3-годинної зустрічі наші учні вимикали телефони, і ми, дорослі, їх завжди супроводжували, оскільки господарі боялися пограбування».

Продовженням цього проєкту став наступний – «Жива бібліотека», у якому знову йшлося про вивчення історії завдяки спілкуванню зі свідками. Для цього вибрали три теми: діяльність у підпільній «Солідарності», перебування в комуністичних тюрмах та боротьба в роки Другої світової війни за межами Польщі, зокрема на західних фронтах...

«Це було супер! Спочатку молодь готувала статті та короткі відеоролики з учасниками цих подій. Потім у своїй школі вона влаштувала спеціальний захід. Це проходило так: за столом сидів, скажімо, ветеран війни, на столі була коротка інформація про те, хто він, в яких подіях брав участь, а біля столу – стільці. До нього підходили учні, яким було цікаво почути про ці події від людини, яка брала в них участь. Не з книжки, не з кінострічки, а від живого свідка... Біля декотрих я бачила кільканадцятеро учнів... Це було щось неймовірне!»

Тим, хто хотів би використати ці проєкти у своєму середовищі, Ева Анджеєвська рекомендує обмежитись невеликою територією: щоби учневі не доводилося їхати на другий кінець міста, а пенсіонеру-оповідачу «Живої бібліотеки» було недалеко до школи, до якої його запросили. Водночас вона зауважує, що всі ці проєкти недорогі, а також не медійні. Проте вони дуже успішні, адже вельми позитивно впливають на усіх учасників.

Джерело: Українська служба Польського радіо

Схожі публікації
Згідно з результатами опитування Центру вивчення громадської думки CBOS, 71 % респондентів вважає, що в наш час потрібно бути більш чуйним і готовим допомагати іншим людям. Протилежної думки дотримуються 22 % опитаних.

Професор Влодзімеж Гут наголошує, що розвиток епідемії залежатиме від того, наскільки поляки дотримуватимуться основних правил санітарної безпеки.

81,4% поляків позитивно оцінюють обмеження, запроваджені урядом у зв’язку з епідемією коронавірусу. Протилежну думку мають 9,5%. Це результати дослідження, проведеного SW Research на замовлення rp.pl.

Отець Адам Павловський, парох парафії Святого Марцеліна в Рогаліні у Великопольському воєводстві знайшов незвичний спосіб для великодньої сповіді. З понеділка він сповідає своїх прихожан із автомобіля.

У перші дні надзвичайної ситуації, введеної в Польщі у зв’язку з епідемією, продажі в невеликих магазинах зросли на 70 %. На перші місця вийшли не макаронні вироби чи туалетний папір, про що пише в понеділок «Puls Biznesu».

«Шануй своїх ближніх і шануйся сам. Обмеж вихід із дому і всю діяльність. Посидь найближчим часом вдома, в атмосфері любові та відповідальності», – читає реп отець Адам Більський зі Стшеліна (Нижньосілезьке воєводство) і закликає під час пандемії COVID-19, замість того, щоб ходити до костелу чи в магазин, лишатися вдома.

90 відсотків респондентів схвалюють закриття шкіл, кордонів, барів, театрів і торгових центрів.

Чи будуть порушенням самостійні заняття спортом на свіжому повітрі, наприклад катання на велосипеді; чи будуть ресторани видавати страви на винос; чи потрібно носити довідку від роботодавця – на ці та інші запитання відповідає урядовий портал gov.pl/koronawirus.

72-річний священник Джузеппе Берарделлі, інфікований коронавірусом, помер у лікарні після того, як відмовився від респіратора, аби до нього підключити когось молодшого. Історію священника описують італійські ЗМІ. Його жест називають «християнським героїзмом».