75 років тому в Москві розпочався процес над керівниками Польської підпільної держави

75 років тому в Москві розпочався процес над керівниками Польської підпільної держави

75 років тому, 18 червня 1945 р., у Москві розпочався процес над керівниками Польської підпільної держави, яких звинуватили в антирадянській діяльності та колабораціонізмі з Німеччиною.

Троє із осуджених, серед них – останній командувач Армії Крайової, генерал Леопольд Окуліцький – померли або були вбиті в радянських тюрмах.

Керівників Польської підпільної держави арештував НКВС у Прушкові 27 і 28 березня 1945 р. Потім їх перевезли до Москви й помістили у в’язницю на Луб’янці. Радянські офіцери, коли їх запрошували на переговори з представниками командування 1-го білоруського фронту – генерал-полковником Івановим (псевдо Івана Сєрова, керівника військової контррозвідки СМЕРШ) – гарантували їм цілковиту безпеку.

Всього у радянській тюрмі опинилися 16 керівників незалежницького підпілля: останній командувач Армії Крайової, генерал Леопольд Окуліцький, віцепрем’єр і делегат екзильного уряду на Батьківщині Станіслав Янковський, голова Ради національної єдності Казімеж Пужак та ніші.

«Факт арешту керівників підпілля рознісся країною з надзвичайною швидкістю і вдарив як грім з ясного неба. Дійсно, ніхто не мав жодних ілюзій щодо справжньої мети радянської політики, а найменше ті, хто пройшов Варшавське повстання і на власні очі побачив та на власній шкірі відчув «визволення», однак майже ніхто не припускав, що совєти могли вчинити такий підлий і цинічний підступ», – згадував Стефан Корбонський, який після Янковського перебрав обов’язки делегата уряду.

Арештовані енкаведистами члени польської делегації, після тримісячного слідства, 18 червня 1945 р. опинилися в Москві на лаві підсудних військової колегії Верховного суду СРСР. Процес відбувався в Колонній залі палацу профсоюзів, очолив його генерал Василь Ульріх – прокурор, відомий показовим політичними процесами 30-х рр. У складі суддів були також генеральний військовий прокурор СРСР, генерал Н. Афанасьєв, та генерал Р. Руденко, який пізніше представляв Радянський Союз у Нюрнберзькому процесі.

В акті звинувачення йшлося про «незаконність» Армії Крайової та Ради національної єдності. Підсудних звинуватили в «терористичних диверсійних актах» і «шпигунстві» в тилах Червоної армії, а також у підготовці плану «воєнного виступу в блоці з Німечччиною проти СРСР». Під час процесу заслухали зламаних під час радянського слідства солдатів Армії Крайової, які звинувачували генерала Окуліцького та Армію Крайову, говорячи про нібито колабораціонізм із Німеччиною та діяльність проти Червоної армії.

Відповідаючи на звинувачення в колабораціонізмі, генерал Окуліцький у виголошеній заяві сказав, зокрема: «Ви не можете довести, що ми не боролися з Німеччиною. (...) найкращі патріоти і демократи брали участь у цій боротьбі. (...) Звинувачення у співпраці з Німеччиною – це (...) позбавлення честі, це (...) звинувачування польського народу в тому, що він брав учать у підпільній боротьбі» («Судовий звіт про організаторів, керівників і учасників польського підпілля в тилах Червоної армії. (...) 18–21 червня 1945 р. Москва»).

21 червня 1945 р. оголосили вирок. Генералу Окуліцькому присудили 10 років ув’язнення, Янковському – 8 років, Бєню і Ясюковичу – 5 років. Інші отримали менші терміни, трьох виправдали.

Троє з осуджених у так званому процесі шістнадцяти померли або були вбиті в радянськихз тюрмах: генерал Окуліцький – у московських Бутирках 24 грудня 1946 р., Ян Янковський – 13 березня 1953 р. у Володимирі-на-Клязьмі, Станіслав Ясюкович – 22 жовтня 1946 р. у в’язничній лікарні в Бутирках. Інші, крім Бєня (повернувся в 1949 р.), вернулися до Польщі в 1945 р., де більшістю із них зайнялася польська служба безпеки: Пужака, найімовірніше, вбили у в’язниці в Равічу в квітні 1950 р., до комуністичних тюрем потрапили теж Багіснький, Мєжва, Кобилянський, Міхаловський і Стемлєр-Домбський.

У окремому процесі радянський суд в листопаді 1945 р. осудив на 5 років позбавлення волі Антонія Пайдака. Після відбуття покарання його заслали в Красноярський край. До Польщі він повернувся лише в 1955 р.

Оцінюючи московський процес, професор Войцех Рошковський писав: «Було надзвичайно символічно для долі Польщі, яку з волі Кремля почали називати «народною», що вирок у судовому процесі над керівниками Польської підпільної держави оголосили 21 червня, тобто в день, коли було опубліковане повідомлення про московське порозуміння у справі тимчасового уряду національної єдності. Отож, польська справа була вирішена в Москві: незалежних керівників народу, по-зрадницьки арештованих, зібрали в судовій залі, щоб вони почули принизливий вирок, других же, маріонеткових комуністичних управлінців і реалістів, які рятували рештки незалежності, – в Кремлі, де домовилися про форму влади, залежну від СРСР» (В. Рошковський «Новітня історія Польщі, 1945–1980 рр.).

Джерело: dzieje.pl