Польща
77-ма річниця депортації поляків вглиб Радянського Союзу

10 лютого 1940 р. радянська влада розпочала першу з чотирьох масових депортацій польських громадян, під час якої, згідно з даними НКВС, до північних регіонів Росії та у Західний Сибір вивезли близько 140 тис. осіб. Під час перевезення люди помирали від холоду, голоду та виснаження.

Рішення про депортацію прийняла 5 грудня 1939 р. Рада народних комісарів. Два наступних місяці тривала підготовка, під час якої формувалися списки і проводилося «розвідування території».

Вивезення охопило селян, жителів невеликих містечок, сім’ї військових осадників та працівників лісового господарства. Його перебіг контролював особисто Всеволод Меркулов – заступник очільника НКВС Лаврентія Берії.
Депортація, здійснена НКВС 10 грудня 1940 р., відбувалася в жахливих умовах, які для багатьох стали смертним вироком. Під час її проведення температура сягала навіть мінус 40 градусів. Щоби зібрати речі, депортованим давали всього від кільканадцяти до кількадесяти хвилин. Бувало й так, що нічого не дозволяли брати із собою.

Ось так вторгнення радянських чекістів описував кільканадцятирічний хлопець з Дубенського повіту на Волині: «НКВС напало, як вовки, з наганами та багнетами увірвалися до нашого дому, почали знищувати святі образи, трощили меблі, обзиваючи нас польською буржуазією. Вони не спускали очей з батька, все питали про зброю, якої татусь не мав, почили зривати дошки з підлоги, викидати одяг із шаф, ламати ліжка. Після годинного плюндрування нашого дому нам наказали збиратися, причому можна нам було взяти трохи одягу та 5 кг муки, хоча вивозили нас аж п’ятьох. Як в’язнів, під дулом нагана нас посадили на сани й повезли через місто, як посміховисько, на станцію» («W czterdziestym nas Matko na Sibir zesłali. Polska a Rosja 1939–1942» – «В сороковому нас, Мамо, на Сибір вислали. Польща та Росія 1939–1942»).

Депортованих перевозили у вагонах для худоби із заґратованими вікнами, до яких запихали по 50 чоловік, часом більше. Подорож на місце заслання тривала подекуди навіть кілька тижнів. Умови були жахливі, люди помирали від холоду, голоду та виснаження.

Жителька Гродно, Марія, дружина молодшого офіцера Війська Польського, згадувала: «Не можна навіть описати цю дорогу, адже мало того, що під час сну волосся, одяг і ковдри примерзали до стін, то ще й під час їзди трясло так, що люди падали і на буржуйки, і на підлогу, зазнаючи важких ушкоджень. По три дні нам не давали води, а коли ми ловили через віконця сніг, міліціонер, який це бачив, бив прикладом по руках та по посуду. Врешті 4 березня ми приїхали в посьолок Бірюса, Іркутська область, Тайшетський район. У бараках, в яких нас розмістили, нам оголосили, що ми маємо назавжди забути про загнилу Польщу і що тут має закінчитися наше життя. І щоб ми не забували, що всі ми повинні працювати…» («W czterdziestym nas Matko na Sibir zesłali. Polska a Rosja 1939–1942» – «В сороковому нас, Мамо, на Сибір вислали. Польща та Росія 1939–1942»).

За даними НКВС, під час депортації в лютому 1940 р. до північних регіонів Росії та у Західний Сибір вивезли близько 140 тис. людей. Серед них поляки становили орієнтовно 82 %. Вивозили також українців та білорусів – працівників лісового господарства.

Після приїзду на місце заслання на всіх чекала невільницька праця, бідність, хвороби та голод.

Чергові депортації польських громадян радянська влада провела в квітні та червні 1940 р. Остання ж розпочалася в переддень німецько-радянської війни під кінець травня 1941 р.

Всього, за даними НКВС, у чотирьох депортаціях було вислано близько 330–340 тис. людей.

Метою депортацій було знищення еліти та більшості національно свідомого польського населення, це повинно були зруйнувати суспільну структуру, одночасно забезпечуючи тоталітарну радянську імперію робочою силою.

Загальна кількість усіх жертв серед польських громадян, котрі в 1939–1941 рр. опинилися під радянською окупацією, і до сьогодні невідома. Професор Анджей Пачковський писав: «Вважається, що впродовж неповних двох років на землях, відібраних у Польщі, радянською владою було репресовано в різних формах – від розстрілу, до в’язниць, таборів і заслання до напівпримусової роботи – понад 1 млн осіб, тобто кожного десятого громадянина Речі Посполитої, котрі проживали або опинився на цих територіях. Не менш ніж 30 тис. осіб було розстріляно, а смертність серед ув’язнених і депортованих сягала десь 8–10 %, тобто померло ще 90–100 тис. осіб» («Чорна книга комунізму» – А. Пачковський «Поляки під чужим і власним гнітом»).

Ділячи спільно з Третім рейхом територію Польщі, Радянський Союз зайняв у 1939 р. територію площею понад 190 тис. кв. км. із населенням 13 млн. осіб. Серед них було близько 5 млн. поляків, решта – це українці, білоруси та євреї.

Джерело: dzieje.pl

Схожі публікації
Якщо виявиться, що про певну людину є негативна інформація, то справою займеться Департамент державної безпеки.
Може виявитися, що в крипті під кафедральним костелом похована не перша, а третя дружина князя Януша Острозького – представника династії, яка володіла Тарновом. У вчених є докази.
Дипломати Польщі, Німеччини та Литви запобігли депортації музикантів антивоєнного рок-гурту «Бі-2» з Таїланду до Росії.
Концерт на даху будівлі студії звукозапису Apple у Лондоні був записаний як заключна сцена фільму Let it Be режисера Майкла Ліндсі-Хогга.
Інститут національної пам’яті Польщі організовує загальнонаціональний художній конкурс для молоді «Герой на всю сотню» з нагоди столітнього ювілею польської національної валюти.
Національний центр культури (Польща) оголосив набір заявок на програму «Польсько-український обмін молоддю – 2024», у рамках якого підлітки з Польщі та України, серед них – діти біженців, які живуть у Польщі, разом реалізують проєкти, присвячені локальній історії та спадщині.
Президент Росії Путін дозволив собі кілька коментарів на адресу Латвії. У своєму аналізі Інститут вивчення війни оцінив значення слів політика.
У Центрі східноєвропейських студій Варшавського університету невдовзі завершиться прийом заявок на XXXI Нагороду часопису «Przegląd Wschodni» за книги, видані у 2023 р.
Інститут Великого князівства Литовського оголосив шостий конкурс на здобуття Премії імені Юліуша Бардаха. Її надають за кандидатські дисертації, присвячені ідеям та історії Великого князівства Литовського (ВКЛ).