Після Великодня на вулицях з’являлися групи весняних «колядників». Їхній одяг і реквізити нагадували про відновлення природи та були сповнені еротичних підтекстів. Про великодні звичаї Польщі розповів етнограф Роберт Пйотровський.
Rzeczpospolita: Виставка «Великдень на Мазовеччині» щороку приваблює до Музею мазовецького села натовпи відвідувачів. Що вони побачать цього року?
Роберт Пйотровський: Як і щороку в будиночках скансену ми представляємо різні звичаї та дії, що виконувалися під час Великого посту, Вербної неділі та Великодня. Є дерев’яний півник, якого водили весняні «колядники» від дому до дому, та традиційних шляхетський стіл – із тортами, марципанами та «бламкухами» (так раніше називали сенкачі – традиційна польська випічка, назва якої у перекладі означає «гіллясте дерево»), які зі східних кресів аж до Великопольщі вважалися типовим шляхетським великоднім десертом. Ми підготували також місце зустрічі господинь, де вони в’язали «пальми» у передвеликодню неділю.
– Серпецькі «пальми» не такі високі як курпівські.
– Пальми у цій частині Мазовеччини дуже прості: скромні і невеликі. Сягають найбільше 50 см. Традиція їх виготовлення збереглася до сьогодні, зокрема, завдяки музею, який щороку організовує конкурс не лише на найгарнішу пальму, але й на найбільш традиційну. Пальма виготовлялась із вербових гілочок із додатком зелениці, чорниці та тростини. У XIX ст. руків’я почали обмотувати білим, біло-жовтим або світлорожевим декоративним папером та вплітати в пальму кольорові квіточки. На початку XX ст. такі пальми робили гуртом: дві-три господині збиралися в одній хаті й робили якомога більше пальм, щоб продати їх під костелами у Бежуні, Серпці чи Дробіні. Саму символіку пальми можна розглядати у багатьох площинах: від спомину про в’їзд Ісуса до Єрусалиму до нагадування про давні слов’янські традиції, які дуже урочисто відзначали періоди переходу – рівнодення.
– Що ще лишилося із тих часів?
– Навіть символіка яйця як нового життя, а також прибирання. Навесні малювали та прибирали будинки не лише через гігієну. Великі весняні порядки мали також метафізичний вимір – люди вимітали нечисте під сонце або ліворуч, виганяли злих духів. Йшлося про очищення реальності, в якій ми перебуваємо.
– Очищувалися також постом?
– Так, тим паче, що на Мазовеччині раніше постили дуже суворо. Протягом посту відмовлялися в першу чергу від м’яса, у бідних сім’ях – від смальцю та шкварок. Деякі родини стримувалися від алкоголю, хоча була і приказка «алкоголь – не м’ясо».
– Суворий піст від’їдали на Великдень?
– Так було у багатих господарствах. У бідних – не обов’язково. Недавно я опитував мешканців околиць Серпца, які згадували, що на Великдень у 50-х та 60-х рр. вони могли хіба що помріяти про кров’янку. А в шляхетських будинках у кошиках, а потім на столі були справжні делікатеси. Робили такі смаколики, про які сільські господині не знали, або не мали як зробити – марцепани, торти, чи той самий сенкач. Кошики, а раніше миски, зі свяченим із сільських і шляхетських родин дуже відрізнялися. Бідні часто клали лише яйця, сир, шматок хліба та хрін, а шляхтичі – м’ясо і делікатеси. Стіл зі свяченим ставили у північній частині двору, де було холодніше і страви псувалися повільніше, він стояв цілий тиждень. Весь цей час приймали членів родини і знайомих.
– Але, мабуть, у селі святкували веселіше?
– Після великодньої неділі на вулицях з’являлися групи «колядників», чиї костюми нагадували про відновлення природи і містили еротичний підтекст. Молоді дівчата ходили з «гайком» – молодою гілкою сосни чи ялини, прикрашеною писанками та стрічками, що символізувала жіночу родючість землі та нове життя. Хлопці водили півня, який був символом чоловічої еротичної сили.
– Живого?
– Раніше так. Його возили на возі від дому до дому, а щоб сидів спокійно, його одурманювали, занурюючи дзьоб у спирт. Із часом живого півня замінили дерев’яним, із яким не було таких проблем. У нашому музеї є оригінальний дерев’яний півень на зеленому возі. Коли його возять, він махає крильцями. Півень мав сподобатися господарям, які чекали на колядників із початунками – яйцями, готовими та сирими, і з якимись закусками. Колядники співали веселих пісень про весну та радісну частину Великодня – перемогу Христа над Сатаною. Або бажали господарям: «До цього дому заходимо, здоров’я й щастя бажаємо, усього доброго від милого Бога, Алілуя!»
Роберт Пйотровський – етнограф, керівник відділу етнографії Музею мазовецького села в Серпці.
Джерело: Rzeczpospolita