З кожним наступним місяцем війни в Україні все сильніше поглиблюються проблеми людей, які живуть вздовж лінії конфлікту. Кореспондент польської радіостанції «RMF24» Патрик Міхальський розповів, що однією із найважливіших проблем є відсутність доступу до медичних послуг. Журналіст потрапив у Золоте – біля ЛНР, яку контролюють сепаратисти.

Жити тут непросто. Якщо вдень тихо, то ввечері та вночі чути обстріли. Будинки старі, невідремонтовані, дороги зруйновані. Люди живуть буквально на межі війни, тому що лінія фронту розділила родини та сусідів.

Золоте складається із п’яти частин. Чотири із них контролюються українським урядом, одну зайняли сепаратисти. Більшість мешканців – літні люди. Молодші обрали життя у безпечніших місцях, де можна знайти роботу. Ті, хто лишився, зазвичай, розраховують лише на себе. Підтримки уряду недостатньо. Повній ізоляції запобігають громадські організації, які полегшують доступ до лікарів.

Медичні послуги – не для всіх

Третина людей, які живуть вздовж лінії конфлікту на сході України, не мають доступу до базової медичної опіки. Особливо позбавлені допомоги літні люди, жінки та діти. У селах є проблеми із нестачею лікарів, відсутністю психологічної підтримки та високими цінами на ліки.

«У мене все болить, я слаба, в мене високий цукор. І я вживаю дорогі таблетки. Добре, що не померла», – каже одна із жінок.

Із кожним місяцем стан здоров’я мешканців погіршується. Багатьом із них потрібна підтримка. Воєнна травма – це одне із табу. Люди неохоче говорять про переживання. Тетяні 83 роки. Її будинок обстрілювали кілька разів.

«Я вижила випадково. Йшла, а всі вікна просто випали. Снаряд залетів у будинок», – розповідає мешканка Золотого.

«Аби лиш перестали стріляти, тоді все буде добре», – кажуть інші.

За найновішими даними, четвертина дітей, що живуть у Донецькій та Луганській областях, страждають на синдром посттравматичного стресу.

Лікар двічі на місяць

Мешканці Попаснянського району можуть двічі на місяць отримати допомогу лікаря, психолога та медсестр, зокрема, завдяки допомозі міжнародної організації «Doctors of the World». У черзі до поліклініки стоїть близько кількох десятків осіб. Це, здебільшого, старші люди, в основному жінки. Перед відкриттям медпункту, місцевий лікар не з’являвся частіше, ніж раз на тиждень.

«Я дякую лікарям, які нас відвідують. Дай їм, Боже, здоров’я, щоб вони могли до нас їздити. Я би хотіла, щоб ще раз на місяць приїжджали окуліст і стоматолог. І ще, щоб у нас був транспорт», – кажуть мешканці.

Підтримка сімейних лікарів – це необхідний мінімум. Щоб потрапити до спеціаліста, потрібно їхати, наприклад, до Харкова – дорога триває більше чотирьох годин.

Джерело: RMF24