Польща
Антивоєнне послання Музею Другої світової війни у Гданську

Експозицію Музею Другої світової війни у Гданську можна порівняти з кадрами найвідоміших і найкращих американських фільмів про В’єтнам. Попри те, що показує війну, музей антивоєнний.

Вітальня, посередині стіл, на ньому лялька, аркуші з щоденника, дзбанок, кілька книг і газети. Під стіною, на якій висять картини, стоїть комод. Скромно, але впорядковано. За вікном вирує вуличне життя. Хоча мешканці кудись вийшли, можна вільно гуляти їхньою квартирою. Заглядати в усі закутки. Із вітальні двері ведуть до іншої кімнати, яка виявляється… тією ж вітальнею. Але предметів вже менше. Виглядає ніби так само, але бідніше. За вікном майоріють гітлерівські прапори. Символи окупації. І ще одні двері. Ми потрапляємо у третю версію тієї ж вітальні. Обшарпана стіна, крізь дірки видно руїни. На підлозі – солом’яні лежанки. Поряд миска з водою. Сіро й бідно, вікно забите дошками. Замість життя – існування. Лишилася лише та сама лялька.

Прогулянка довоєнною вулицею
Інсценізація – це одна із найсильніших сторін гданського Музею Другої світової війни. Три такі ж кімнаті в різні періоди – перед моментом вибуху війни, протягом окупації та наприкінці війни – це якраз частина експозиції для дітей. Є й інші постановки. Ми стоїмо на довоєнній вулиці. Навколо нас – вітрини магазинів. Над однією із них – велика червона вивіска «Тютюновий магазин. Продаж тютюнових виробів», а нижче – асортимент із «найкращим турецьким тютюном», цигарковим папером та сірниками. Тобто все для куріння. До повного щастя, з іншого боку у «Складі різних товарів», можна купити пиво, а потім піти в кіно «Ванда». Про гарне вбрання можна подбати, пішовши до Аполінарія Сольського, міського кравця.

Є й інша версія вулиці. Вже післявоєнної. На ній досі стоять будинки, але це, скоріше, стіни із випаленими вікнами. Серед звалища стоїть відомий радянський танк T-34. Таким чином ми потрапляємо в середину війни. Головним мотивом музею є, звичайно, Друга світова війна, але виставка веде розповідь із початку XX ст., а завершує майже на сучасних подіях. Польська відіграє в ній головну роль.

«Ми хочемо показати польський досвіт, який відрізняється від досвіду інших народів, – пояснює Павел Махцевич, директор музею. – По-перше, окупація була тут значно жорсткішою, ніж у країнах Західної Європи. По-друге, у нас була подвійна окупація. Іншим було значення завершення Другої світової війни, для нас це був кінець війни, але й початок поневолення через СРСР. Нашою початковою ідеєю було показати ситуацію наприкінці падіння комуністичних режимів, але світ виявився менш стабільним, ніж ми думали, тому останні образи – це Україна та Сирія. Насилля серед нас. Це менш оптимістичне, але більш універсальне послання».

Люди на першому місці
Символічно, але й буквально автори виставки показали залізну завісу. Це мур, розташований посеред залу, який входить до настінного екрану. З одного боку – хроніка подій у східному блоці, з іншого – у західному. З кожного боку можна переглядати картинки, які показуються на іншому боці, але крізь колючий дріт, натягнутий над муром. Ця інсценізація добре передає клімат і головну ідею виставки. Це не огляд військових дій, битв чи озброєння, хоча є й вони, а геополітика у широкому значенні, у центрі якої – Польща. А в ній найважливішою є людина. «Це музей війни, але ми хочемо показати її з перспективи мирного населення. Жертвами були цивільні, жінки, діти», – говорить Махцевич.

Тому показується життя під час окупації, у німецьких концентраційних таборах або у самій Третій Речі Посполитій. На одному із фото – кілька осіб, які позують перед Бранденбурзькою брамою у Берліні в 1943 р. Це схоже на фотографію туристів, які гуляють Берліном. Насправді це польські примусові робітники. Протягом війни сотні тисяч осіб вивезли до Німеччини, де вони працювали та жили у жахливих умовах. Вони намагалися нормально жити, попри усе, тому робили такі оптимістичні фотографії та листи до родин у Польщі.

Таких історій та фотографій можна побачити у музеї багато.

Юзеф та Елеонора Зданевичі. Вони познайомилися у Німеччині на примусових роботах. Він пережив катування гестапо та концентраційний табір. Коли повернувся на роботу, у них народилася донька. Наприкінці війни, протягом бомбардування союзників, Елеонора з донькою опинилася під завалом і потрапила до лікарні. Юзеф переховувався до кінця війни, а потім почав працювати на американців у Дюссельдорфі. Там його знайшла Елеонора. У музеї висить навіть карта воєнних шляхів Зданевичів Німеччиною, яку підготувала їхня донька.

Едвард Бучек. Фотограф із Білгорая. У травні 1944 р., як присяжний фотограф партизанів, поїхав до Сольської Пущі на Замойщині, щоб зробити фотосесію солдатам АК. На знімках видно не стільки боротьбу, скільки справжнє життя партизан. Загалом Бучек протягом цієї єдиної сесії зробив кілька десятків фото. Сьогодні вони вважаються найкращими фотографіями партизанів. Крім світлин, можна також побачити фотообладнання, яке він використовував.

Історія з мистецтвом
Гданський музей – це не лише зустріч з історією, але й можливість торкнутися мистецтва та побачити сучасну архітектуру. Великий похилий стовп, у центрі якого – ламаний простір на інноваційні рішення. Головна експозиція розташована 14 м під землею, від неї вгору тягнуться чергові поверхи, де заплановано наступні експозиції. Угорі – оглядовий майданчик. Головна виставка на площі приблизно 5 тис. м уже майже завершена. Музей буде готовий до відкриття на початку березня.

Джерело: Rzeczpospolita

Схожі публікації
Відновлення церков, реставрація картин, скульптур та історичних надгробків, розкиданих по всій Центральній та Західній Європі та пов’язаних з польською історією, – такі плани Національного інституту польської культурної спадщини за кордоном Polonika на цей рік.
Картина «Сільські хати», яка роками зберігалася в галереї Порчинських у Варшаві, виявилася автентичною роботою Вінсента ван Гога.
Малюнок, на якому зображено лицар в однострої античного воїна, стане першою роботою Рафаеля Санті в музейних колекціях Польщі після зникнення «Портрета юнака» під час Другої світової війни.
Фільм Крістофера Нолана минулої ночі здобув сім «Оскарів». Дві статуетки отримав британсько-польсько-американський фільм «Зона інтересу» Джонатана Глейзера. Зворушливим моментом заходу стало вручення «Оскара» за документальну стрічку «20 днів у Маріуполі».
Фільм «Дюна: Частина друга» Дені Вільньова, який вийшов у кінопрокат, зібрав у польських кінотеатрах лише в перші вихідні 446 тис. глядачів.
Про новинку в ефірі Польського радіо для України розповів Михайло Зубар із Музею історії польських євреїв POLIN у Варшаві.
Радом переміг у конкурсі органів місцевого самоврядування Мазовецького воєводства на звання культурної столиці Мазовії у 2024 р.
Може виявитися, що в крипті під кафедральним костелом похована не перша, а третя дружина князя Януша Острозького – представника династії, яка володіла Тарновом. У вчених є докази.
Учора ввечері в Сан-Ремо розпочався 74-й Фестиваль італійської пісні. Зіркою першого фестивального вечора став дворазовий переможець фестивалю Марко Менгоні.