Римо-католицька церква офіційно позичила греко-католикам костел Святого Йосафата в Любліні. Урочиста передача храму відбулася під час Божественної літургії.
Покровитель костелу Святий Йосафат Кунцевич є постаттю, яка особливо пов’язує обидві католицькі церкви. Відтак було прийнято рішення передати люблінський костел, присвячений цьому святому, греко-католицькій громаді. Офіційна передача храму та підписання відповідних документів відбулися 16 листопада в присутності Люблінського архієпископа Станіслава Будзіка, Верховного архієпископа Києво-Галицького, Глави Української греко-католицької церкви Святослава Шевчука та митрополита Перемишльсько-Варшавського, архієпископа Євгена Поповича.
«Згадуючи Святого Йосафата, який є апостолом східної та західної церкви, ми хочемо надати в користування костел на вулиці Зеленій греко-католицькій парафії в Любліні. Внаслідок варварського нападу Росії на Україну чисельність братів-українців у нашому місті значно зросла. Окрім надання біженцям даху над головою, нам варто подбати про їхні духовні потреби. Тож нехай це святе місце використовують для відправлення Божественної Літургії», ‒ сказав архієпископ Станіслав Будзік.
Цього року минають 400 років від дня мученицької смерті Святого Йосафата та 30 років від заснування греко-католицької парафії в Любліні. З цієї нагоди до Любліна прибули мощі Йосафата, які княгиня Марія Радзивілл отримала від Папи Пія Х на початку ХХ ст. Ціле століття мощі зберігалися в базиліці Святого Серця у Варшаві. У 1996 р. ченці-салезіяни передали їх греко-католицькому архікаферальному собору в Перемишлі.
«Архієрейська молитва Ісуса – це прохання Спасителя про єдність між Його учнями, яку ми повинні втілювати в життя, бо віримо, що цього бажає сам Бог. Живим свідком і прикладом цього покликання був Святий Йосафат, який народився в 1580 р. у волинському Володимирі, невдовзі після укладення Люблінської унії, що об’єднала Королівство Польське і Велике князівство Литовське в багатонаціональну державу Річ Посполиту. Коли в Бересті була проголошена церковна Унія між Київською Церквою та Римом, хлопцеві було 16 років. Дитинство і глибоке духовне навернення він пережив на Волині, чернечої мудрості й аскези навчався у василіан у Вільнюсі, а душпастирське служіння здійснював як митрополит у Полоцьку. Трагічна смерть Йосафата у 43 роки стала переломним моментом у церковно-суспільному житті – його авторитет визнали навіть колишні опоненти. І вже через два десятиліття після цієї події, у 1643 р., Папа Урбан VIII проголосив Йосафата блаженним, а його культ поширився по всій Речі Посполитій, демонструючи глибокий внутрішній зв’язок між нашими народами. Постать цього святого показала, що сучасні Україна, Польща, Литва та Білорусь мають спільну історію, духовну й культурну спадщину та прагнуть до єдності, намагаючись зберегти культурні відмінності. Тому російська пропаганда досі намагається дискредитувати Святого Йосафата. Навіть його тлінні останки вважалися в Росії загрозою і були змушені таємно блукати. Лише в 1919 р. їх перевезли до Рима й помістили в базиліці Святого Петра», – нагадав історію життя і смерті святого архієпископ Святослав Шевчук.
Очільник УГКЦ подякував Люблінській архієпархії за надання зручного місця для молитви вірян греко-католицької церкви. «У нинішній ситуації, коли триває війна, багато людей шукають сенсу і розради в церковних громадах, тому наявність цього храму в центрі міста є для нас дуже цінним даром, який ми сприймаємо як вияв солідарності та християнської любові. Я переконаний, що цей храм, маючи такого покровителя, добре служитиме справі порозуміння та зцілення ран», ‒ наголосив архієпископ Святослав Шевчук.
Наприкінці Богослужіння Блаженніший Святослав та архієпископ Станіслав Будзік урочисто підписали документ про надання костелу Святого Йосафата в Любліні греко-католицькій громаді для душпастирських потреб.
Фото: Департамент інформації УГКЦ
Переданий греко-католикам храм був побудований наприкінці XVIII ст. грецькими купцями як православна церква. Спочатку вона була підпорядкована Константинопольському патріархату.
У 1922 р. храм перейшов до римо-католицької церкви. До 1939 р. він виконував функції прокафедрального собору могилівських римо-католицьких архієпископів. При храмі було створено місіонерський інститут, який готував священників для служіння на території тодішнього СРСР. Після відновлення діяльності греко-католицької громади в Любліні в 1986 р. спочатку саме в цьому храмі відправлялися богослужіння цього обряду.