Урочистою зміною варти й покладанням квітів перед Могилою невідомому солдату на площі Пілсудського вшанували в неділю у Варшаві пам’ять про оборонців Львова у 1918–1919 рр. «Вони поклали життя, обороняючи Вітчизну», – сказали організатори.
Урочистість, яка була частиною Днів Львова, що зараз проходять у Варшаві, організували столичний відділ Товариства любителів Львова та Південно-Східних Кресів і фундація «Кресова спадщина».
«Уже 24 раз відбуваються у Варшаві Дні Львова. 24 раз ми віддаватимемо шану оборонцям Львова, які в 1918–1919 рр. склали найвищу данину – данину життя в обороні Вітчизни. (…) Ці молоді люди, які полягли під час оборони Львова, мали лише одну мету – вільну і незалежну Батьківщину. Вони вирішили присвятити себе, щоб досягнути цієї мети. Мало хто пам’ятає, що тут, в Могилі невідомого солдата, спочиває один із невідомих оборонців Львова», – розповів Марек Макух, голова відділу столичного товариства.
Також він додав, що урочистості мають на меті вшанувати оборонців Львова та переказати пам’ять про них наступним поколінням. «Тільки таким чином ми можемо будувати нашу національну ідентичність, пам’ятати про історію та розсудливо будувати безпеку нашої держави», – зазначив Макух.
В урочистостях брали участь також представники кресових кіл, заступник держсекретаря в Міністерстві внутрішніх справ і адміністрації Томаш Здзікот і посол Вірменії Едгар Газарян.
Бої з українцями за Львів тривали від 1 до 22 листопада 1918 р. Відповідно до документів, наданих РАР у 2013 р. колишнім Центральним військовим архівом (тепер Військове історичне бюро), у листопаді 1918 р. польські політики, не вірячи в успіх оборони Львова, готові були піти на значні уступки українській стороні. Запобігли цьому військові, зокрема капітан Чеслав Мончинський, який керував обороною міста.
Про це містить інформацію рапорт Людвіга де Лаво, коменданта львівської Польської військової організації, згодом генерала Війська Польського, котрий описав упадок настроїв оборонців Львова, коли бої почали затягуватися. Слабшали віра в доцільність оборони та надія на допомогу ззовні. Панувала переконаність не тільки у кількісній перевазі українських сил, а й у їх кращій оснащеності та підготовці.
У цій ситуації Польський національний комітет у Львові, в якому переважали прихильники народних демократів, схилявся до думки розпочати переговори з українцями. Погоджувалося на це й генеральне командування, проте, як зазначав де Лаво, підходи політиків і військових принципово різнилися.
«Між моральною міццю командування та течіями, які нуртували всередині комітету, існувало велике провалля, і тоді, як політики переговори з українцями трактували як дорогу, принаймні, до тривалого перемир’я, (…) головне командування розцінювало переговори як спосіб введення в оману українців, затягування часу та досягнення перемир’я з метою продовження оборони», – відзначає де Лаво.
У боях за Львів брали участь приблизно 6 тис. поляків, понад 400 з них полягли або померли внаслідок отриманих ран. Польські мешканці Львова теж спонтанно вступали в ряди оборонців. Понад 1400 з них не мали 17 років, їх назвали «львівськими орлятами». Найвідоміший серед них – Юрко Бітшан, син Олександри Загурської, яка під час оборони Львова була комендантом Ліги жінок-добровольців. 14-літній Бітшан похований на Личаківському кладовищі.
Сучасний український письменник Юрій Андрухович написав, що «у вуличних боях 1918 р. у Львові поляки виграли в українців, передусім, тому, що це було їхнє місто. І це не в якомусь абстрактно-історичному вимірі, а саме у вимірі конкретному, особистому – це були їхні брами, подвір’я, завулки, це вони їх знали напам’ять, хоча б тому, що саме там вони домовлялися на побачення зі своїми дівчатами».
Зайняття поляками Львова не припинило боїв за місто. Аж до кінця квітня 1919 р. воно знаходилося в оточенні, а бої тривали у передмістях. 29 квітня 1919 р. Львів остаточно звільнили від артилерійського обстрілу. Бої за Львів були фрагментом польсько-української війни за території між Сяном та Збручем. Вона закінчилася в липні 1919 р., коли польські війська витіснили українські сили за Збруч.
Джерело: dzieje.pl
