Польща і світ
Героїчні поляки воєнного часу

Польські дипломати зробили відважну спробу врятувати тисячі євреїв. У результаті від смерті вдалося врятувати щонайменше кілька сотень людей.

Після падіння Польщі на початку Другої світової війни кілька польських дипломатичних місій в інших країнах продовжували діяти. У швейцарському Берні посол Александер Ладось та два його головні соратники – Стефан Риневич і Константин Рокицький – розпочали широкомасштабну операцію з порятунку польських євреїв. Відправною точкою стало придбання у Рудольфа Хюгеля – парагвайського консула в Берні – кількох десятків парагвайських документів. У ці документи були вписані імена польських євреїв, як громадян Парагваю, та належним чином проставлені печатки, завдяки чому деяким євреям, які проживали на території Польщі під радянською окупацією, вдалося втекти до Японії. Там польське диппредставництво видало їм справжні паспорти, з якими вони виїжджали в інші країни.

Це був лише початок активної діяльності з допомоги євреям не лише в Польщі, але й в інших окупованих Німеччиною країнах. Щоб захистити їх від депортації до таборів смерті, використовували підроблені паспорти латиноамериканських країн, переважно Парагваю. Власників таких паспортів відправляли до спеціальних німецьких таборів як заручників, яких нацистський режим сподівався обміняти на німців у різних країнах Латинської Америки. Операцію, започатковану польським посольством, координували двоє єврейських діячів, які проживали у Швейцарії: голова порятункового комітету Всесвітнього єврейського конгресу Авраам Зільбершайн та Хаїм Айсс з ортодоксального єврейського руху «Агудат Ісраель». До діяльності також долучилися Ісаак і Реха Стернбухи з нью-йоркської організації «Ваад Хацалах». Важливу роль у підробці паспортів відіграв і єврейський працівник польської дипломатичної місії Юліуш Кюль.

Перевтілення польських громадян у парагвайців відбувалося таємно і без відома парагвайського уряду. Вся операція проводилася також без попередньої згоди польського уряду в еміграції в Лондоні. Хоча він пізніше й дав згоду на цю неординарну дипломатичну ініціативу Ладося, яка могла ускладнити відносини між Польщею та латиноамериканськими країнами.

Даючи свідчення швейцарській поліції, Зільбершайн підкреслив, що він виконував свої завдання «при повній співпраці польської дипломатичної місії у Швейцарії». Юліуш Кюль, який фігурував у тому ж розслідуванні, також засвідчив, що вся паспортна операція «здійснювалася з відома нашого посла, міністра Александра Ладося».

Коли Ладось дізнався, що німці ставлять під сумнів достовірність латиноамериканських паспортів, які пред’являли переважно польські євреї, що тимчасово перебували в німецькому таборі Віттель в окупованій Франції, він надіслав 19 грудня 1943 р. термінову телеграму Тадеушу Ромеру, польському міністру закордонних справ у Лондоні, переконливо попросивши його посприяти, щоб латиноамериканські дипломатичні представництва в Берліні підтвердили справжність документів. Своє прохання він обґрунтував тим, що «документи були видані виключно з гуманітарною метою, аби врятувати людей від неминучої смерті... Справа дуже термінова». Протягом наступних місяців Ладось надсилав і інші запити, зокрема до голови Міжнародного комітету Червоного Хреста в Женеві.

Посольство Польщі в Берні надало євреям величезну допомогу, використовуючи спеціальну радіостанцію для передачі секретної інформації про становище євреїв в окупованих Німеччиною країнах. Це також було порушенням політики нейтралітету Швейцарії під час війни. Ісаак Левін з єврейської організації «Агудат Ісраель», який отримував повідомлення, що надсилали польські консульства в Нью-Йорку, стверджував після війни, що Ладось заслуговує на те, аби його ім'я було написане «золотими літерами в книзі, яка нагадуватиме майбутнім поколінням про несення допомоги нещасним жертвам нацизму». 21 січня 1944 р. очільник «Агудат Ісраель» в Лондоні Х. А. Гудман написав К. Крачкевичу з польського Міністерства закордонних справ про «надзвичайно прихильне ставлення нашого міністра в Берні, доктора Ладося; без його участі багато наших починань не стали б успішними». У своїх післявоєнних мемуарах Юліуш Кюль згадував про Ладося, як про «справжнього Праведника народів світу» та «справжнього гуманіста». Він писав, що Ладось робив усе можливе, щоб допомогти, «використовуючи свій вплив серед швейцарської дипломатичної служби та польського уряду в еміграції».

13 жовтня 1943 р. міністр закордонних справ Швейцарії Марсель Піле-Гола викликав Александра Ладося для пояснень щодо операції з підробленими паспортами. Як він написав, «я вказав йому на те, що ми помітили, що працівники посольства та консульський персонал проводять діяльність за межами своїх повноважень та обов’язків... тому ми втрутилися». Ладось гнівно відповів, що його уряд не прийме швейцарський протест, оскільки вся операція мала суто гуманітарний характер. До того ж, власники підроблених паспортів не мали наміру потрапляти в країни, на які були видані документи, вони просто хотіли уникнути депортації до таборів смерті.

Точних даних про кількість євреїв, які скористалися операцією польського диппредставництва в Берні, немає, але, ймовірно, йдеться про тисячі осіб.  Ретельно досліджуючи цю тему, колишній посол Польщі в Швейцарії Якуб Кумох встановив імена 3262 осіб, з яких приблизно 796 вижили. Але якщо врахувати, що в багатьох паспортах були ще й вписані інші члени родини, то загальна кількість людей, задіяних в операції, може сягати 8 тис., з яких від 2 до 3 тис. вижили. Робота над точним встановленням кількості врятованих ще триває.

Польські дипломати Ладось, Риневич і Рокицький ризикували видворенням зі Швейцарії та закриттям польського дипломатичного представництва. Із джерельних документів відомо, що швейцарська влада серйозно розглядала застосування санкцій, але утрималася від цього через зміну військової ситуації на користь союзників, включаючи польський уряд в еміграції.

Це, мабуть, єдиний задокументований випадок в історії Голокосту, коли польські дипломати (переважно в Швейцарії, але й в інших країнах) налагодили тісну й приязну співпрацю з єврейськими активістами, завдяки якій була зроблена спроба врятувати тисячі євреїв і насправді було врятовано щонайменше кілька сотень людей. Головні герої цієї історії на чолі з Александером Ладосем заслуговують визнання і шани. Інститут Яд Вашем надав Костянтину Рокицькому звання Праведника народів світу. Будемо сподіватися, що подібне визнання отримають Стефан Риневич та Александер Ладось, який був найбільш причетним до цієї потужної рятувальної операції.

Мордехай Палдіель,
колишній багаторічний директор Інституту Яд Вашем в Єрусалимі. У 1984‒2007 рр. очолювана ним інституція надала звання «Праведник народів світу» кільком тисячам людей з усього світу. Автор кільканадцяти книг про Голокост, викладач університетів у США

Текст публікується одночасно з польським щомісячником «Wszystko Co Najważniejsze» в рамках проєкту, реалізованого разом з Інститутом національної пам’яті Польщі і Національним банком Польщі.

джерело:
Схожі публікації
Сьогодні минає 14 років відтоді, як президент Лех Качинський відвідав Тбілісі, щоби продемонструвати міжнародну підтримку Грузії, до якої вторглася Росія.
Василь Зварич був призначений послом України в Польщі ще на початку лютого, проте через російське вторгнення почав свою місію в червні.
Заступник міністра закордонних справ Польщі вважає, що звіт Amnesty International про ЗСУ свідчить про «далекосяжний ступінь відірваності від реальності» цієї організації і підриває довіру до неї.
Посол України у Ватикані Андрій Юраш заявив, що візит Папи став би найпотужнішим сигналом, що цій жахливій війні може настати кінець.
Посол Польщі в Королівстві Бельгія Рафал Семяновський в інтерв’ю Польському пресагентству заявив, що Бельгія в деяких аспектах стає ближчою до Польщі. Водночас сприйняття Польщі суттєво змінилося завдяки допомозі, яку Польща і поляки надають українським біженцям.
Міністр закордонних справ Польщі Збігнев Рау побував в Києві та зустрівся з представниками української влади.
Разом зі Збігневом Рау до української столиці прибула генеральна секретарка Організації безпеки і співробітництва в Європі Хельга Шмідт.
Підвищення цін 1 липня 1980 р. спричинило хвилю протестів, яка поширилася з люблінського регіону на всю Польщу.
Посол США в Польщі Марк Бжезінський в інтерв’ю Gazeta Polska заявив, що Польща перебуває в безпеці через тісну співпрацю з США, зокрема, у військовій сфері.