Після багатогодинного перельоту з Великобританії над Німеччиною вночі із 15 на 16 лютого 1941 р. під Скочовом у Цешинській Сілезії приземлилися троє польських парашутистів – перші в окупованій Польщі «Тихотемні». У рядах Союзу збройної боротьби – Армії Крайової (СЗБ-AK) вони стали елітою польського підпілля.
«Тихотемні», тобто польські солдати, які готувалися у Великій Британії для спеціальних завдань (диверсій, саботажу, розвідки, зв’язку та партизанських дій), відправлялися до окупованої Польщі спершу із Великої Британії, а потім, із кінця 1943 р., із бази в Італії. Усі були добровольцями.
Організацією десантів займалася польська секція британської Дирекції спеціальних операцій (Special Operations Executive) разом із управлінням 6-го головного штабу командувача Польських збройних сил, відповідальним за зв’язок із головним штабом СЗБ-AK.
Перший десант під кодовою назвою «Adolphus» приземлився уночі з 15 на 16 лютого 1941 р. На борту британського дводвигунового літака «Whitley» опинилися троє польських парашутистів: капітан Станіслав Кшимовський («Костка»), поручник Юзеф Забєльський («Жбік») і політичний кур’єр Чеслав Рачковський («Влодек»). Після багатьох годин небезпечного перельоту, маршрут якого пролягав над Німеччиною, парашутистів скинули не, як було заплановано, під Влощовою у Келецькому воєводстві, а в Цешинський Сілезії під Скочовом, на території Рейху.
Серед 316 «Тихотемних» дев’ятеро загинули перед прибуттям: троє через авіакатастрофу біля берегів Норвегії, ще трьох збили над Данією, у трьох не відкрилися парашути.
Перший десант «Тихотемних» до Польщі був екстремальним. Маршрут перельоту було оцінено як надто небезпечний і на дев’ять місяців польоти припинили. Після їх відновлення почали використовувати спеціальні літаки для завдань такого типу – «Halifax». Змінили також маршрут, який пролягав над Данією або Швецією.
«Політ до Центральної Польщі та назад тривав від 11 до 14 годин. Літали вночі, виключно при місячному світлі, тому що Польщу не охоплювала мережа радарів і пілоти мусили покладатися лише на власний зір. У такій ситуації відмовилися від літніх перельотів, адже тоді ночі були надто короткими. У жовтні 1943 р. почали використовувати також чотиримоторні американські «Лібератори» [«Drogi cichociemnych», Варшава, 2010].
Наприкінці 1943 р. базу десантів до Польщі перенесли на південь Італії до Бріндізі.
Загалом із літа 1940 р. до осені 1943 р. до служби у підрозділах «Тихотемних» зголосилися 2413 офіцерів і молодших офіцерів Збройних сил Польщі. Всього навчання пройшли 606 осіб, до десанту допустили 579 солдатів і зв’язкових.
Із 15 лютого 1941 р. до 26 грудня 1944 р. було організовано 82 польоти, протягом яких до Польщі перекинули 316 «Тихотемних» (один із них вирушав двічі), серед яких була одна жінка – Ельжбєта Завацька («Зо»). У рамках десантів до Польщі вислали також 28 кур’єрів Міністерства закордонних справ.
В окупованій Польщі «Тихотемні» входили до складу керівництва головного штабу АК, були солдатами Вахляжу, Союзу помсти, Кедиву (командування диверсіями), займалися організацією навчання, розвідкою, боролися у партизанських підрозділах, брали участь у саботажах і диверсіях в усіх округах АК.
Серед найвідоміших «Тихотемних» опинилися останній головний комендант АК, генерал Леопольд Окуліцький, голова управління 2-го головного штабу АК, полковник Казімєж Іранек-Осмецький, легендарний партизанський командувачі із Свентокшиських гір Ян Півнік («Понури»), очільник Центрального штабу Слідчої служби Державного корпусу безпеки, майор Болеслав Контрим («Жмудзін»).
91 особа із «Тихотемних» брала участь у Варшавському повстанні, 18 полягли. Протягом війни загалом загинули 103 «Тихотемних». Дев’ятьох убила комуністична влада у післявоєнній Польщі. (…)
Джерело: Dzieje
