Польща належить до тих країн Європейського Союзу, в яких вартість оренди зростає найшвидше. За неповне десятиліття оренда житла там подорожчала на 66,5 %.
Це поставило Польщу на п’яте місце в Європі серед країн із найшвидшим зростанням орендних ставок.
Про те, скільки коштує житло у великому польському місті і хто може або не може собі дозволити його придбати, говорять постійно. У майже всіх воєводських містах зростання заробітної плати не поспіває за зростанням цін на житло. Найдовше потрібно працювати для придбання житла, звісно, у Варшаві.
Але різке зростання цін на житло – це не лише проблема Польщі. Економіст Джеффрі Дітта з мадридського університету Небрія нещодавно опублікував аналіз, відповідно до якого в усіх країнах Євросоюзу, а також у Великобританії та Норвегії ціни на придбання житла з 2013 р. зростають темпами, що значно перевищують інфляцію або зростання заробітної плати. Тобто покупка житла у власність у європейській столиці – це більше мрія, ніж реальний план.
Експерт досліджував ще одну обставину, а саме – як ситуація з цінами на житло впливає на ринок оренди. Загальний висновок: майже в усіх країнах навіть маленька квартира з однією спальнею недоступна для людей із низькими доходами. У середньому оренда такого житла з’їдає 40 % їхньої зарплати.
Економісти Польського економічного інституту підрахували, що для половини жителів найбільших польських міст вартість оренди квартири становить понад 30 % їхнього доходу. У Варшаві ситуація ще складніша – там оренда поглинає навіть 48 % зарплати.
Як виглядає Польща серед інших країн ЄС? Це ілюструє мапа, де вказано зростання орендної плати за житло з 2015 р.
За темпами зростання орендних ставок Польщу випереджають лише чотири країни ЄС. А безперечним лідером за дорожнечею житла є Туреччина.
Цікаві висновки також стосуються орендарів. 51 % людей, які орендують житло на ринкових умовах, не мають достатніх доходів, щоб придбати або орендувати житло, яке відповідає їхнім потребам. Це, на думку авторів досліджень, підтверджує, що оренда в Польщі досі часто є економічною необхідністю, а не свідомим вибором.
