15 лютого 1951 р. було підписано угоду про обмін ділянками територій між Польщею та СРСР. Радянська сторона отримала родючі та багаті на поклади кам’яного вугілля території, поляки натомість отримали мальовничий, але бідний район у Бещадах із майже вичерпаними покладами нафти.
Обмін територіями був пов’язаний також із переселенням кількох десятків тисяч людей. Уже тоді готувався наступний подібний проєкт.
Лінію польського східного кордону після Другої світової війни було визначено представниками так званої Великої трійки (СРСР, США, Велика Британія) без участі самих поляків. Новий кордон, що відділяв Польщу від Радянського Союзу, мав проходити вздовж так званої «лінії Керзона», що означало його зміщення далеко на захід порівняно з довоєнним станом.
Польща опинилася в зоні впливу СРСР, а на її чолі стали комуністи, підпорядковані Кремлю. У серпні 1945 р. представники польської влади вирушили до Москви на переговори щодо раніше визначеної лінії кордону. Про переговори не йшлося, і всі пропозиції польської сторони про незначне зміщення території Польщі на схід відхилялися. 16 серпня 1945 р. угоду було підписано.
Процес формування польсько-радянського кордону на цьому не завершився. Точним визначенням його проходження займалася двостороння Змішана делімітаційна комісія. Новий кордон значною мірою, особливо на польсько-білоруському прикордонні, було проведено штучно, не спираючись на природні перешкоди на кшталт річок. Лінії, проведені на мапі, подекуди розділяли села й навіть господарства.
Члени комісії мали чимало роботи з уточнення деталей, а багато мешканців прикордоння тривалий час не знали, громадянами якої держави зрештою стануть. Остаточно кордон між Польщею та Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою було підтверджено в 1950 р.
Значно раніше, у квітні 1947 р., завершився процес визначення лінії кордону Польщі з Українською РСР. Це збіглося в часі з проведенням польською владою операції «Вісла», метою якої було виселення з Південно-Східної Польщі українського населення, а також боротьба зі структурами ОУН і УПА.
Коли вже здавалося, що ситуація на східному прикордонні нормалізувалася, у травні 1951 р. поляків поінформували, що між Польщею та СРСР відбудеться обмін прикордонними ділянками. Угоду було підписано 15 лютого, але цей факт оприлюднили лише через три місяці, за кілька днів до ратифікації документа.
На підставі угоди Польща передавала Українській РСР частину Люблінського воєводства площею 480 кв. км із містом Белз. Ця територія (через своє розташування названа «коліном Бугу») мала винятково родючі ґрунти, але передусім поклади кам’яного вугілля, відкриті поляками ще до війни.
Польща натомість отримала територію такої самої площі в Карпатах із відомими нині туристичними містечками, як-от Устрики-Долішні, Лютовиська й Чорна. Члени польської делегації намагалися в Москві «виторгувати» іншу територію, однак, коли їм повідомили, що це буде пов’язано зі сплатою 150 млн доларів, вони погодилися на радянську пропозицію.
«Лише між блоками, об’єднаними в таборі миру, демократії та соціалізму, могла бути укладена така угода. Лише між вільними країнами може існувати новий, заснований на взаємній довірі та повній рівності тип міжнародних відносин. Польсько-радянська угода була укладена на основі повного рівноправ’я партнерів. Нова польсько-радянська угода є новим актом дружби і братньої допомоги для Польщі з боку СРСР», ‒ захлиналася від захвату «Трибуна люду», друкований орган польської комуністичної влади.
Польська держава отримала мальовничий фрагмент Бещад. Ці землі, бідніші й менш родючі, також мали поклади нафти. Хоч, як зазначають дослідники, поклади на той час уже були майже повністю вичерпані, сировину в невеликих масштабах видобувають там і нині. Крім того, приєднання цих територій дозволило полякам збудувати водосховище в Мичківцях та Соліні.
Обмін територіями був пов’язаний із драматичними депортаціями населення. У рамках «Акції Г-Т» (від перших літер Грубешівського і Томашівського повітів, мешканців яких переселяли) з околиць так званого «коліна Бугу» були змушені переселитися 15 тис. поляків. Їх оселили на нових польських територіях, які до війни належали Німеччині та Східній Пруссії, й на новоприєднаній території, з якої перед цим до Української РСР вивезли 26 тис. українців.
Остаточний обмін територіями було проведено в листопаді 1951 р. Багато переселенців до смерті не могли змиритися з несправедливістю, яка спіткала їх через шість років після війни.
У 1952 р. радянська сторона виступила з пропозицією чергової корекції кордонів. Цього разу Кремль не приховував своїх намірів. У листі, надісланому польській стороні, радянська влада прямо писала про те, що бажаною була б передача їй наступних покладів кам’яного вугілля у Східній Польщі. Йшлося про ще один фрагмент Люблінського воєводства, цього разу площею 1250–1300 кв. км із містом Грубешів. Натомість Польща отримала б відповідну частину Дрогобицької області. Однак цей проєкт не був реалізований, ймовірно, через смерть Сталіна в березні 1953 р.
