Однією з особливостей творчого підходу художниці Олени Габрієль є принципова відмова від назв для своїх картин.

Днями у Варшаві відкрили виставку української мисткині Олени Габрієль під назвою «Берегині і захисниці: пошуки себе». Захід став історією про силу творчості, яка допомагає пережити вимушене переселення, війну та переосмислити власну ідентичність.

Після початку повномасштабного російського вторгнення Олена була змушена переїхати до Польщі. Саме тут вона продовжила свій творчий шлях, перетворивши мистецтво на спосіб зберегти внутрішню рівновагу, підтримувати зв’язок з Україною та через свої роботи говорити про жіночу стійкість у часи війни.

Серія робіт «Берегині і захисниці: пошуки себе» присвячена жінкам, які за роки повномасштабної війни були змушені поєднати безліч ролей.

«Виставка присвячена жінці. Не просто жінці, а українській жінці, її внутрішній силі, терпінню, мудрості та здатності берегти, підтримувати й захищати. Наших жінок цінують у всьому світі, а війна ще раз показала, наскільки вони сильні, працьовиті та здатні брати на себе величезну відповідальність», ‒ розповіла мисткиня.

Вона зазначила, що сучасні українки фактично повторюють шлях своїх бабусь, які також пережили війну, а їхній досвід став важливою спадщиною для нинішнього покоління. Перше місце в експозиції посіли образи ляльок-мотанок ‒ традиційних українських оберегів, через які авторка передала емоції та переживання перших років повномасштабного вторгнення.

«Картини я малювала у вигляді наших українських оберегів ‒ ляльок-мотанок. Кожна робота має свій зміст: є мотанки зі зброєю, з хлібом, із крилами. Тоді ми всі хотіли одночасно захистити, закрити собою, підтримати, навіть узяти зброю до рук. Саме ці образи я перенесла на папір», ‒ зазначила Олена Габрієль.

До початку повномасштабної війни українська художниця працювала переважно в техніках акрилового та олійного живопису. Однак після вимушеного переїзду до Польщі мисткиня відкрила для себе техніку зентангл, яка стала для неї інструментом психологічного відновлення.

«Стиль зентангл відносно новий у мистецтві й спочатку розвивався як медитативна практика та один із методів арттерапії. Для себе я відкрила його тоді, коли намагалася налаштуватися й буквально зібрати себе докупи. Усі свої емоції, які переживала в той момент, я просто почала переносити на папір», ‒ розповіла Олена Габрієль.

Вона зазначила, що творчість стала для неї способом внутрішнього діалогу та допомогла відновити емоційну рівновагу після пережитих потрясінь: «Коли створюєш візерунок, ти занурюєшся у внутрішній діалог із собою. Саме тоді я почала працювати в цьому стилі, і він найбільше допоміг мені знайти саму себе. Через ці лінії та орнаменти я навчилася проживати свої емоції та поступово повертати внутрішню гармонію. Кожен елемент має своє визначення. Коло символізує цілісність і гармонію, спіраль ‒ розвиток і рух уперед. У моїх роботах багато рослинних мотивів, адже це про життя і відродження».

Водночас авторка зазначає, що далеко не всі символи з’являються свідомо. Багато з них виникають інтуїтивно та стають своєрідним відображенням її емоцій і переживань. Однією з особливостей творчого підходу художниці є принципова відмова від назв для своїх картин.

«Мене часто дивує, коли люди розповідають, що бачать у моїх роботах образи жінок, очі чи навіть певні деталі, про які я сама не думала. Тому я не даю назв, щоб не обмежувати глядача в його власному сприйнятті», ‒ пояснила мисткиня.

Особливо художниця відзначає підтримку з боку поляків, які не лише допомагають організовувати виставки, а й активно цікавляться українським мистецтвом.

«Поляки дуже підтримують українських митців. Вони приходять на виставки, замовляють картини та цікавляться моєю творчістю. Один поляк випадково побачив мою роботу «Весна» на благодійному ярмарку, купив її, а через кілька днів попросив намалювати для нього ще три пори року», ‒ ділиться Олена Габрієль.

Після виставки «Берегині і захисниці: пошуки себе» Олена Габрієль уже працює над новими творчими проєктами та водночас готує благодійну виставку-аукціон. Зібрані кошти вона планує передати на потреби підрозділу, в якому служить син її близької подруги-волонтерки.