Розмова з польським істориком Губертом Куберським.
Варшавське повстання є прикладом незламності, жертовності та самопосвяти поляків у їхній боротьбі в роки Другої світової війни. Варшавське повстання підняла 1 серпня 1944 р. Армія Крайова, партизанське формування польського еміграційного уряду. Нерівна боротьба з гітлерівцями тривала 63 дні й забрала життя близько 10 тис. бійців АК і 150–200 тис. цивільного населення. Варшава після поразки повстання буквально лежала в руїнах.
Варшавське повстання стало однією з головних складових польського героїчного топосу, природно, що довкола нього виникло немало різних міфів і хибних уявлень. Зокрема, одним із них є теза про активну участь українців у придушенні повстання.
До розмови про це суперечливе питання ми запросили польського історика Губерта Куберського.
Вже віддавна в польській громадській думці та популярно-науковій літературі панує погляд про активну участь українських підрозділів на службі гітлерівської Німеччини в придушенні Варшавського повстання. Тут передовсім згадується дивізія Ваффен СС «Галичина». Якою мірою це відповідає дійсності?
Це питання бере свої початки з часів холодної війни, коли не можна було говорити, що у Варшавському повстанні брала участь РОНА (Російська визвольна народна армія). Втручання цензури розпочалося ще в 1946 р. Можна сказати, що створено свого роду міф, що був співтотожний із відомостями, які одержували поляки в часи Другої світової війни. Це, звичайно, зумовлено геноцидом на Волині й жахливими звістками, які надходили звідти. Це вело до того, що люди приписували всі злочини, вчинені під час Варшавського повстання, тим, хто здійснив геноцид на Волині. Зважаючи часто на неможливість розрізнити російську та українську мову, незнання мундирів, які носили солдати, котрих перекинули до Варшави, творився міф у повідомленнях і документах АК про участь дивізії СС «Галичина» чи українських солдатів [із інших частин]. Ці останні воювали під час Варшавського повстання.
На Вашу думку, проблема полягає в драматичній ситуації й не надто хорошій поінформованості про супротивника? Чи теж тут були якісь ідеологічні мотиви, які зумовлювали, що Бюро інформації і пропаганди АК у своїх виданнях та усній пропаганді ширило чутки, що українці активно придушують Варшавське повстання?
Як я вже раніше згадував тут важливу роль відігравало питання того, що відбувалося на Волині. Ці страшні звістки приходили за посередництвом підпільної преси, бо німці блокували доступ до цієї інформації, використовуючи класичний колонізаційний принцип «поділяй і владарюй». Німці ділили поляків та українців і панували над ними.
Звістки з Волині впливали на уяву пропагандистів, людей, що займалися творенням інформації для підпільної преси, починаючи від офіційного «Інформаційного бюлетеня» до видань різних польських політичних сил. Люди були вражені тим, що відбувалося на Волині та в Галичині в 1943–1944 рр. Тому вони пов’язували з українцями всі ці злочини, що відбувалися у Варшаві під час повстання. В той же час, головним чином, за все це відповідали німецькі солдати і поліцейські, стягнуті до Варшави. Меншою мірою це були росіяни з РОНА, які на своєму рахунку мають у 5–7 разів менше жертв, ніж німці.
Ви вже сказали, що неодноразово українську мову плутали з російською. Однак, з іншого боку, в міжвоєнній Польщі була численна українська меншина, яка жила на східних теренах Польщі. Зрештою, на момент вибуху повстання у Варшаві перебувало чимало поляків із тих же теренів. Чи дійсно тут могли мати місце помилки з українською та російською мовами?
Мені здається, це могло мати свій вплив. Відмінності між українською та російською є, і якщо хтось має щодня справу з цими мовами, то він може відрізнити, хто українець, а хто росіянин. Проте, коли перед тобою націлене дуло, то люди в ситуації травми та жаху бути за мить вбитим, не були в стані в більшості випадків визначити того, хто в них цілився. Люди не розумілися на типах зброї, на мундирах. Показово це щодо калмиків, яких поляки дуже часто помічали, сьогодні з високою вірогідністю можна говорити, що йшлося про азербайджанців і туркменів, які перебували в складі підрозділів на німецькій службі. Дуже дивно, що азербайджанців плутали з калмиками, які мають інші риси обличчя, ніж перші. Вже було б легше переплутати азербайджанців із туркменами з полку СС зі Східного Туркестану, який підпорядковувався ударній групі Дірлевангера.
Всього цього було багато, і дослідження цієї теми лише розпочинаються. Безумовно, дуже помічною тут є нещодавно опублікована книга Ганса фон Кранхальса «Варшавське повстання», яка представляє дії під час Варшавського повстання з німецького боку. Це принаймні не якась хвалебна книга і в ній представлено чимало інформації про те, хто служив на німецькому боці і допомагав боротися з повстанцями.
У придушенні Варшавського повстання брали участь різні підрозділи Вермахту і СС, але два військові формування відзначилися особливою жорстокістю, зокрема щодо цивільного населення. Йдеться про РОНА, так звану бригаду Броніслава Камінського, і бригаду СС Оскара Дірлевангера. Повертаючись до цього українського сюжету – як відомо на німецькі службі було чимало колишніх радянських військовополонених, які часто не зовсім були українцями. Вони послуговувались російською мовою, не до кінця були в етнічному плані українцями, мали плинну тотожність і скоріше були росіянами і так званими радянськими людьми. Що відомо про цю групу осіб?
Передовсім хотів би підкреслити, що не було чогось такого, як бригада Камінського чи бригада Дірлевангера. Це були менші підрозділи. З великою вірогідністю можна стверджувати, що поняття «бригада» ввела в обіг зацікавлена особа, тобто Гайнц Райнефарт. Саме він керував різнею на варшавській Волі, в дільниці Охота та в Південному Середмісті. Він тоді почав впроваджувати поняття бригади, щоб створити враження, що два підрозділи під його командуванням: штурмовий полк РОНА на чолі ваффен-оберштурмбаннфюрера СС Івана Фролова, а також штурмовий полк «Дірлевангер» – це головні відповідальні за різанину. Ці підрозділи там воювали і мордували і цього не можна заперечити, але вони не відіграли головну роль у знищенні цивільних. Їхнім головним завданням було пробитися до Вісли та створити коридори, котрі б сполучали два береги Вісли.
Вбивствами займалися члени німецької охоронної поліції, так само, як і німецької поліції безпеки. Німці не надто охоче про це говорять. Створено образ вбивць із СС і шляхетних солдатів Вермахту. Солдати ж Вермахту теж мордували, убивали.
Щодо східноєвропейських добровольців, головним чином радянських громадян, бо в основному такі воювали у Варшаві, то їх було багато. Найбільше було козаків, оскільки були батальйони, ескадрони та навіть козацький полк, але він в основному був залучений у забезпеченні санітарного кордону між Варшавою та лісовими масивами на периферіях міста. Козаки з цим завданням більш-менш справлялися. Потім туди ж направлено РОНА, бо, як виявилося, переважно це формування зосередилося не на вбивствах, а на грабуванні та зґвалтуваннях, бо це були характерні особливості цілей РОНА. РОНА відповідальна за смерть 7–10 тис. людей у варшавському районі Воля, а німці вбили там від 30 до 50 тис. осіб.
Якщо не можна говорити про участь дивізії «Галичина» в боях у Варшаві, то одне українське формування на німецькій службі брало в них участь. Мова йде про Український легіон самооборони або Волинський легіон під командуванням Петра Дяченка. Дяченко є цікавою постаттю, перед 39-м роком він був кадровим офіцером Війська Польського. Що відомо про цей підрозділ? Яка його роль у Варшавському повстанні?
УЛС прибув до Варшави з Мєховського повіту Малопольщі, де УЛС займався боротьбою з партизанами, переважно з АК. Частину УЛС направлено у Варшаву. Цей підрозділ ніс службу на Середмісті, а потім воював у районі Чернякув і займався ліквідацією десанту солдатів комуністичної Армії Берлінга, котрі прибули на допомогу повстанцям зі східної частини Варшави. Це берлінгівцям цілковито не вдалося. Згодом УЛС воював у Кампіноській пущі, і на їхньому рахунку одне знищене село, котре допомагало АК. У тій же Кампіноській пущі воював 2-й батальйон 34-го піхотного полку поліції. Це був змішаний полк. Перший батальйон був німецьким, а другий і третій українськими, але безумовно під німецьким командуванням.
Можна теж згадати про не до кінця ідентифіковані роти чи навіть взводи, які несли службу при варшавських в’язницях на Алеї Шуха та на Павяку. Там теж служили українці. Безумовно, того трохи було, але напевно це не були цілі підрозділи дивізії СС «Галичина». Декілька десятків курсантів дивізії СС «Галичина» зі школи підофіцерів поблизу Познані були перекладачами при німецьких відділах. Окрім цього, можна згадати, що відділ із понад тисячі добровольців із дивізії СС «Галичина» зі згаданої підофіцерської школи й інших підрозділів потрапили до 4-го корпусу СС. Вони не воювали у Варшаві, а над Бугом і в районі Модліна.
Весь цей масив інформації, зокрема її заплутаність, зумовлював численні помилки. Можливо, також є небажання помічати ті міфи і легенди, що виникли [довкола Варшавського повстання]. З цим важко боротися. Натомість необхідно пам’ятати, що в основі тих міфів лежать страшні звістки, про які люди, що творили міфи, дізнавалися раніше, під час Волинського геноциду. В цьому крилося джерело звісток про вбивства СС «Галичина» під час Варшавського повстання.
Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy
