Польща та Україна
Історик: «Депортації українців із Польщі до УРСР – це трагедія тисяч родин»

У Варшаві презентовано наукову монографію Яна Пісулінського про масові депортації польських українців до УРСР.

Операції «Вісла», у рамках якої після війни українське населення примусово переселили з етнічних територій (Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини) на території в західній і північній частинах польської держави (так звані повернені землі), передували масові насильницькі депортації польських українців до УРСР. Про це у середу, 20 вересня, нагадав професор Ян Пісулінський, автор першої монографії про ті трагічні події.

Книжка «Переселення українського населення з Польщі до УРСР у 1944–1947 рр.», яку цьогоріч випустило видавництво «Libra», є першою науковою монографією на тему тих примусових переселень.

Як сказав професор Пісулінський під час варшавської дискусії довкола книжки, переселення 1944–1947 рр. в Україну та операція «Вісла» об’єдналися в історичній пам’яті в одну акцію проти українців, хоча це були два різні проекти.

«Одним з першим важливих рішень, нав’язаного полякам Сталіном Польського комітету національного визволення було підписання 9 вересня 1944 р. з урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки угоди про обмін населенням. Документом була передбачена можливість добровільного виїзду з Польщі усіх осіб української національності. Однак абсолютна більшість відмовилася добровільно покидати домівки та їхати у невідоме, відбивав бажання робити це також терор підпілля УПА», – сказав Пісулінський.

Він нагадав, що від вересня 1945 р. три дивізії Війська Польського почали примусово виселяти українське населення з південно-східних повітів Польщі. Акцію проводили жорстоко – стріляли у тих, хто намагався втекти, били тих, хто опирався та силою змушували підписувати декларації про переселення.

У цілому з 22 повітів Південно-Східної Польщі виїхали понад 500 тис. осіб української національності, з яких 250 тис. депортовано силою. Переселенці могли забрати з собою до двох тонн майна. Решта, зокрема їхня нерухомість, перейшла у власність польської держави. Взамін вони мали отримали землю в Україні (від 7 до 15 га), а також позики на господарювання.

«Дехто з істориків вважає, що депортації запланувала радянська влада, яка у той період широко використовувала таку практику щодо усіх народів, згадати хоча б про кримських татар або чеченців. Прямих доказів цього ми не маємо. Влада у Варшаві, своєю чергою, прагнула закріпити національно-однорідну державу. Операція з примусової депортації вдаряла в УПА, яку українські села забезпечували харчами і, зрештою, новобранцями, яких часто забирали силою», – сказав Пісулінський.

«Акція викликала жах серед української громади. Українці всіляко намагалися переконати владу у своїй відданості їй, наприклад здаючи державі більші, ніж польські села, обов’язкові «контингенти» (податки) збіжжя, або переносячи метричні книги до Римо-католицької церкви, у чому їм неодноразово допомагали місцеві польські священики. Нерідко траплялися випадки, коли польські сусіди допомагали або переховували у себе українські родини. Цілі села втікали у ліси, переховуючись там навіть тижнями, поки територію не покидали підрозділи Війська Польського.

Під час операції часто траплялися випадки грабежів, ґвалтувань і навіть вбивств. Частина солдатів, особливо ті, які походили з Волині або Східної Галичини, сприймали це як помсту за переслідування місцевого польського населення українцями.

Як сказав Пісулінський, доля переселених людей була часто трагічною. Пограбовані, часто протягом багатьох тижнів вони чекали на транспорт, зазвичай без їжі та в жахливих санітарних умовах.

Смертність серед дітей та осіб похилого віку була дуже високою. Подорож в Україну тривала багато тижнів. На місці переселенці часто мусили протягом багатьох місяців спати у хлівах, очікуваної землі їм не давали, натомість записували до колгоспів.

Під час проведення всієї операції було переселено, за офіційними даними, 122 тис. 450 родин (480 тис. 305 осіб). У кордонах польської держави залишилися приблизно 200 тис. осіб української національності. Більшість потім була примусово депортована в рамках операції «Вісла» на «повернуті землі».

«Переселення – це трагедія тисяч українських родин, яких жорстоко вигнано з їхніх домівок. Донині вони негативно впливають на польсько-українські відносини. Нині їх можна оцінювати як приклад використання тогочасною польською владою принципу колективної відповідальності. Більшість переселених тільки в останні роки, через майже півстоліття, змогла знову відвідати рідні землі», – нагадав Пісулінський.

Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy

 

Схожі публікації
15 березня в Королівському замку у Варшаві відкриють виставку «Гіркий мир. Ризький договір 1921 р.», присвячену 100-річчю підписання Ризького мирного договору, що завершив польсько-більшовицьку війну.
Президент Анджей Дуда привітав 11 березня президента Гітанаса Науседа і громадян Литви із нагоди 31-ї річниці відновлення державності.
У ніч з 21 на 22 січня 1940 р. окупований Чортків на Поділлі став місцем першого виступу поляків проти совєтів. Це повстання закінчилося трагічно для підпільників.
Посольство Росії в Польщі оприлюднило на твіттері інформацію про те, що Червона армія в січні 1945 р. визволяла Польщу від гітлерівців.
Переважна більшість – це особи польського походження з Казахстану. На репатріацію очікують ще приблизно 6 тис. осіб за межами Польщі.
«Спочатку пішла черга з трасуючих куль, потім був вистріл із танка, але ми тоді вже рушили. Міліція стріляла під ноги, щоби кулі рикошетили від бруківки – так виникають найгірші рани. Біля мене один отримав поранення в гортань, інший – у ногу», – згадує Станіслав Кодзік.
Як сказав голова українського ІНП, Україна погодиться на ексгумаційні роботи ІНП Польщі за умови, що знищений пам’ятник воїнам УПА, котрі загинули в боях проти відділів НКВС, буде відбудований у первісному вигляді.

Публіцист видання Rzeczpospolita вважає, що суперечки між Варшавою та Києвом щодо пам’ятників негативно впливають на взаємовідносини країн.

«В Україні від декларацій вищих органів влади до реальних рішень та дій відповідних установ проходить дуже довгий шлях», – заявив голова Інституту національної пам’яті Ярослав Шарек, підкресливши, що він обережно ставиться до слів української сторони щодо необхідності пошуку та ексгумації жертв часів Другої світової війни.

Польсько-український двотижневик
останні новини