Польща та Україна
Діма – невільник з України. Працював 90 годин на тиждень, доки машина не зварила йому руку

Юнак з України приїхав працювати у Великопольське воєводство. Його замкнули на ключ у підвалі з машиною для виготовлення картонних форм. Втратив руку. Заробив 84 злотих.

Дмитрові Шутаку не виповнилося ще й двадцяти. Худорлявий, середнього зросту, густе волосся. Вітаючись, подає ліву руку, бо права закінчується за ліктем. Прокуратура перевіряє, чому він не мав у Польщі договору про працю, чому в нього забрали паспорт, а працедавець замість того, щоб забрати пораненого до лікарні, привіз його додому, наказав переодягнутися і брехати, що руку він обпік, коли розпалював піч.

Підвал із туалетом

Початок лютого 2016 року. Діма приїжджає до Польщі, оскільки через Інтернет знайшов агентство з працевлаштування «Kajan», яке знаходиться у місті Вольштині Великопольського воєводства. Його власник – Ян К.

«Ян К. видав довідку на Дмитра Шутака 18.12.2015 р., а Повітове управління праці у Вольштиніперевірило факт діяльності суб’єкта і занесло дані до реєстру. 21.12.2015 р. [Дмитро] мав почати працювати в Раконєвіце», – напише в рапорті шістьма місяцями пізніше інспектор Державної трудової інспекції (PIP), який дослідив випадок Діми.

У Раконєвіце Дмитро так і не потрапляє. Першу роботу він знаходить у Стеншеві під Познанню на виробництві тентів для автомобілів. Там він заробляє 8 злотих за годину. Перед Великоднем до українця телефонує Ян К. і каже, що має більш високооплачувану роботу у фірмі «Wielpol», яка виготовляє у Веліхові, що знаходиться неподалік, упаковки для фруктів. Платять 10 злотих за годину. Діма не вагається.

Вже на місці він дізнається, що з тих 10 злотих власник фірми забирає 2 злотих за проживання. Дмитро вимушений погодитися і поселяється з іншим українцем – Назаром.

«Дім належав власникові фірми. Ми спали з Назаром в одній кімнаті, мали у своєму розпорядженні кухню і санвузол. Звідусюди потягувало цвіллю», – розповідає Діма.

На роботу його приймають Роберт і Норберт С., батько і син. Батько – власник фірми. Діма змушений віддати паспорт. Власники кажуть, що це необхідно для підписання договору. Документ забирає Ян К. із трудового агентства.Дмитро кілька разів нагадує про той договір, але завжди отримує відповідь, що той ще не готовий.

Упродовж першого тижня Норберт С. навчає Діму обслуговувати машину, яка з вологої маси витискає паперові ємності.
«Навчання він проводив польською мовою, постраждалому було не все зрозуміло», – зафіксував інспектор PIP.

Машина має дефект, бо періодично зупиняється й упаковки не випадають із форми. Норберт С. показує Дімі, як ошукати систему безпеки й вийняти упаковку без виключення пресу. При цьому треба одягнути рукавицю, бо прес працює при температурі 150 градусів.

Після тижня навчання Діма може працювати самостійно. Починає о 6 годині ранку, закінчує о 21. І так шість днів на тиждень. Машина стоїть у підвалі без вікон, але з невеликим туалетом. Діма не має перерв, але може присісти й поїсти, коли машина працює без проблем. Власники фірми замикають його на ключ. Упродовж дня ніхто до нього не заглядає.

СМС: «Рятуй мене»

12 квітня о 6 годині Діма йде в підвал. Вмикає машину, пильнує, щоби упаковки випадали з форми. За півтори години одна з них знову приклеюється. Діма вдягає рукавицю й обходить машину ззаду, щоби витягти упаковку.

«Потім із невідомих причин прес раптово впав і затиснув Дмитру Шутаку праву руку на висоті зап’ястя і розчавив її, а вище зап’ястя обпік», – напише інспектор PIP.

Юнак кричить, однак ніхто не приходить. Машина тримає й варить його руку при 150 градусах. За 15 хвилин Діма пригадує, що у кишені в нього – телефон. Не може зателефонувати, бо на рахунку не вистачає коштів, але висилає безкоштовну смс-ку Назару. Пише: «Рятуй мене».

Прибігає Назар і вимикає машину. Телефонують до власника і його сина. Вони везуть Діму до будинку і наказують переодягнутися в домашній одяг. Тим часом рука звисає на клапті шкіри, хлопчина не може вдягнути сорочки. Власники фірми в цей час розпалюють піч. Пізніше, у лікарні в Гродзіску Вєлькопольському, вони наказують Дмитру говорити, що попікся вдома. Сказали, що за мовчання про цей випадок дадуть йому п’ять тисяч євро.

«Я боявся сказати лікарям правду», – розповідає Діма. Тільки після приїзду з України батьків він зізнається персоналу, що саме сталося. З тої пори лікарі та медсестри особливим чином стали опікуватися хлопцем. Хтось приносить їжу, хтось інший знаходить тимчасове помешкання. Працедавець йому не допомагає. Але Діма отримує адвоката.

Адвокат Патрик Грачик із познанської канцелярії повідомляє поліцію, трудову інспекцію і в цивільному процесі подає позов на фірму, яка виготовляє упаковки. Прокуратура починає слідство, історію описує «Глос Вєлькопольскі», до Веліхова вирушають інспектори PIP.

Паспорт у плащі

Фірма з виготовлення упаковок знаходиться наприкінці селища. Люди знають Роберта С. Чоловік має там заправку.

«Нормальний хлоп. Завжди вчасно розраховується з людьми», – говорить один із мешканців.

Фабрика знаходиться одразу біля дому власника. Білий будинок, в’їзд викладено бруківкою. Перед маєтком – додатковий паркінг.

«Я шукаю власника», – кажу жінці, яка складає упаковки.

«Він вдома».

Виходить чоловік за п’ятдесят. Середнього зросту, чорноволосий, засмаглий. Одягнений у сорочку з коротким рукавом та шорти. «Поки що говорити не буду. Я в цьому не брав участі. До закінчення справи не буду робити жодних заяв. Я ні в чому не винен, а помиї на мене вилили», – говорить.

Дратується, коли запитую, чому одразу не завіз Дмитра в лікарню.

«Все має вияснити прокуратура. Зараз на мене нападають, а потім нападати буду я. Так мене, кур.., вробили. Із поляками теж трапляються нещасні випадки, і до них ще гірше ставляться, як до іноземців».

Підприємець не хоче показувати підвал, у якому працював Дмитро. Обіцяє, що зателефонує, коли справу з’ясують.

«У справі допитали постраждалого громадянина України, працедавця і власника агентства з працевлаштування. Ми шукаємо експертів, які оцінять функціонування машини», – сказала Магдалена Мазур-Прус, речниця Окружної прокуратури в Познані.

Роберт С. і Ян К., власник агентства, перекладають один на одного відповідальність за працевлаштування Дмитра. Перший стверджує, що хлопець був працівником Яна К., адже це К. забрав в українця паспорт.

«Я взяв документ, бо Роберт С. попросив мене перевірити, чи все в порядку, – заявляє у свою чергу посередник. – Я пішов у туалет і випадково поклав паспорт у кишеню плаща. А потім про нього забув, бо плащ повісив і більше не одягав. Я не почуваюся відповідальним».

Ян К. повернув Дмитрові паспорт лише після нещасного випадку. Говорить мені, що ніколи раніше не працевлаштовував у фірму з Веліхова жодних робітників з України.

Тим часом читаю в рапорті PIP: «Агентство з працевлаштування Яна К. підписало договір (…) із фірмою «Wielpol Export–Import» (...) Це був уже черговий (третій) договір співпраці з цією фірмою».

Трохи шкодую

Справу Дмитра вже передали до цивільного суду. Адвокат Грачик вимагає 235 тисяч злотих.

«Це гроші на сучасний протез. Батьки Діми не можуть собі дозволити такі видатки», – зазначає адвокат. Додає, що протез треба купити швидко, адже мозок Дмитра ще «пам’ятає», що рука є. Коли мозок про це «забуде», користуватися протезом хлопцеві буде важче.

В останні дні серпня суд у Варшаві визнав правоту адвоката Грачика. Дмитро невдовзі зможе придбати протез. У клініці в Познані йому зробили вже перші примірювання. Штучну руку мають виготовити до кінця місяця.

«Шкодуєш, що приїхав?»– запитую.

«Трохи, бо не знаю, що буде далі. Але я познайомився з багатьма добрими людьми. І відклав 84 злотих. Стільки за два тижні праці дав мені пан Роберт».

Всі, хто хотів би допомогти Дмитру, можуть переказати гроші Суспільно-культурному товариству «Польща–Україна», номер рахунка:37 1090 1854 0000 0001 1451 2044. У заголовку переказу потрібнозазначити: «На статутні цілі, Дмитро Шутак». Рахунок погодився удоступнити голова товариства Вітольд Горовський, почесний консул України в Познані.

Джерело: Gazeta Wyborcza

Схожі публікації
У Любліні закінчився процес над групою, звинуваченою в торгівлі людьми. Злочинці вербували людей для роботи за кордоном, а потім змушували їх жебракувати.

Апеляційний суд узяв до уваги апеляцію прокуратури і визнав 46-річну Агнешку М. винною в торгівлі людьми.

Польща опинилася на 10 місці списку із 116 країн, громадяни яких є потенційними жертвами торгівлі людьми у Великій Британії. Такі результати представлено у звіті Національної агенції з питань злочинності. За даними, з 2017 р. 102 потенційні жертви цього злочину у Великій Британії — особи польської національності.

Поліцейські з Центрального слідчого відділу поліції в Нижній Сілезії викрили злочинну групу, що займалася торгівлею людьми та сутенерством. Затримали вісім осіб, зокрема троє жінок. Керівники групи, на думку поліції, могли заробити такою діяльністю близько мільйона злотих.

У Польщі за цей злочин загрожує покарання до 15 років позбавлення волі. Польські правоохоронні органи чекають на повідомлення про випадки торгівлі людьми.

Кожного року тисячі чоловіків, жінок і дітей стають жертвами «трудової» та сексуальної експлуатації та торгівлі органами.

54 особи затримали у Польщі в результаті скоординованої Європолом операції. Про це довідалося PAP у Головній комендатурі Прикордонної служби. Йдеться про торгівлю людьми для проституції.