Кілька днів тому директор естонської служби внутрішньої безпеки КАПО Арнольд Сінісалу повідомив про затримання особи, підозрюваної у співпраці з російською розвідкою. Виявилося, що затриманий є колишнім офіцером служб цієї держави.

Більше того, він був нагороджений медаллю за службу безпеці країни в 1998 р. Владіміра Кулікова затримали 26 березня цього року.

За словами керівника КАПО, шпигунська діяльність затриманого могла розпочатися після виходу на пенсію у 2012 р. Однак ніхто з естонської сторони не береться передбачати, як закінчиться слідство у справі Кулікова, тим паче, що воно може бути болісним для всієї країни, адже затриманий був одним із засновників естонських підрозділів поліції спеціального призначення – К-Командо. Куліков був експертом у сфері рукопашного бою, перш за все самбо, через що йому сходило з рук навіть не надто впевнене володіння естонською мовою.

У 1994 р. за службу в К-Командо затриманий за шпигунство офіцер мав отримати підвищення й перейти в КАПО. Зрештою він став керівником відділення в Нарві, місті на північному сході Естонії, біля кордону з Росією. Його активність, за словами естонського видання «Posttimees», помітила навіть російська преса. У 2002 р. проти нього мали висунути звинувачення, передусім у справі зв’язків зі злочинцем із Санкт-Петербурга, а також планів відкриття публічного будинку, який мав перебувати під охороною Кулікова.

Зрештою його кар’єру в КАПО офіційно знищила згадана непевність у спілкуванні естонською. Попри судову тяганину, у 2012 р. нині підозрюваний у шпигунстві на користь Росії Владімір Куліков був змушений залишити службу. Після завершення своєї роботи в КАПО він зосередився на тренерській роботі – дзюдо й самбо. У цей період він часто їздив до Росії. Зараз в естонському журналі «Posttimees» можна прочитати думки його друзів, які описують його як привітну, доброзичливу особу, а також «великого патріота».

У контексті справи Кулікова можна помітити кілька закономірностей, із якими мають справу всі служби в Балтійських країнах. По-перше, після здобуття незалежності не вдалося повністю переглянути кадри, які увійшли до нових формувань. Для перевірки були необхідні повні дані щодо дій Росії в цьому регіоні. Більше того, варто звернути особливу увагу на те, що Куліков потрапив у поліцію, а вже звідти перейшов до КАПО.

Потрібно також додати, що з самого початку існувала проблема знання Куліковим естонської мови. Звичайно, специфіка роботи у спецпідрозділах могла це приховати, але в КАПО у 2000-х роках це стало значним обмеженням. Можливо, пов’язані з цим професійні проблеми могли створити можливість для вербування Кулікова.

Цікавим елементом є теж поява в російській пресі звинувачень проти Кулікова – тим більше, що вони мали кримінальний і моральний характер. Цього не могли упустити ані російські, ані естонські служби. Таким чином, важливо розглянути різні гіпотези щодо моменту можливого вербування Кулікова росіянами.

У всякому разі не можна пройти повз його тренерську кар’єру після служби, адже вона створювала для нього нові можливості для перебування у специфічному середовищі людей, що займаються бойовими мистецтвами. У такій маленькій країні йдеться не лише про спортсменів, а й про осіб, для яких бойові мистецтва є інструментом професійної роботи в установах, що займаються питаннями безпеки.

Ключовим є питання про момент можливого вербування Кулікова, звичайно, якщо суд визнає зібрані проти нього докази. Через його роботу в КАПО необхідно теж встановити ключовий мотив співпраці з Росією, тобто чи йдеться про справу з прозаїчним фінансовим фактором, чи, можливо, про певні ідеологічні сентименти, пов’язані з СРСР. У цьому контексті нагадаємо, що обвинувачений увійшов до естонських спецслужб після закінчення радянської військової школи. Неможливо виключити шантаж і тиск, наприклад, навколо гри проти Кулікова на підставі звинувачень у кримінальній справі, про яку писала російська преса. Необхідно також враховувати характер Кулікова, зокрема його роздратування, коли йому довелося вийти з КАПО через незнання естонської.

Так чи інакше, приклад Кулікова є лише одним із багатьох подібних випадків за останні місяці. Можна пригадати, скажімо, справу Дмітрія Козлова, засудженого за співпрацю з ФСБ у сфері спостереження за естонськими прикордонниками та прикордонною інфраструктурою. Інші випадки, які з’явилися в Естонії минулого року, – це справа Алєксєя Васільєва, в якій теж є мотив співпраці з ФСБ, та Іллі Тіхановського, Євгенія Славіна та їхніх зв’язків із російською розвідувальною службою ГРУ. Звісно, є ще справа затримання та звинувачення агентів російської розвідки Дениса Метсаваса та Пьотра Воліна, що вели розвідку в естонських збройних силах та формуваннях країн НАТО в цій країні.

Найбільш відомою є справа Германа Сімма, не кажучи вже про Алєксєя Дрессена, Владіміра Вейтмана та Александра Руднєва. Можна також бути впевненими, що це не весь список людей, яких завербують російські служби (СЗР, ФСБ, ГРУ), а на мості на Койдулі все частіше відбуватимуться обміни шпигунами. Можливо, це місце колись отримає назву нового мосту шпигунів. Естонія правильно розуміє потреби контррозвідувального захисту і вела негласну «шпигунську війну» зі своїм могутнім сусідом ще тоді, коли в Європі це було не на часі.

Джерело: infosecurity24.pl