«Разом із моїм чоловіком Казимиром Пєхоткою, професором Яном Захватовичем і сторожами факультету архітектури Варшавської політехніки ми переховували архітектурні плани варшавських будинків», – розповіла агенції PAP архітекторка Марія Пєхотка. Столицю після Другої світової війни відбудовували на основі цих документів.

Під час Другої світової війни в підвалах корпусу архітектурного факультету Варшавської політехніки на вулиці Кошиковій переховували плани, а точніше архітектурні заміри столичних будинків. Інвентаризація, проведена студентами і науковими працівниками факультету, після війни виявилася безцінною. На її основі відбудовували польську столицю.

Професор Конрад Куча-Кучинський, колишній декан архітектурного факультету Варшавської політехніки, автор книги «Творці й історія Варшавської школи архітектури 1915–2015», у розмові з PAP пояснює, що «колись у рамках занять студенти робили архітектурну інвентаризацію». Це було, як пояснив викладач, «обмірювання наявних архітектурних об’єктів і повторне виготовлення технічних паспортів будівель». Ці практичні заняття проводив Центр польської архітектури.

«Перед війною на цих практичних заняттях обмірювали кам’яниці Старого міста й іншого типу об’єкти, наприклад сакральні. Історики архітектури в рамках наукових робіт теж робили обмірювання архітектурних пам’яток», – говорить науковець. Професор нагадав, що «до Другої світової війни, за різними даними, у Центрі польської архітектури було інвентаризовано до 10 тис. різного типу варшавських об’єктів, а також об’єктів у інших місцях, наприклад у Фромборку. Він був відбудований завдяки інвентарям із нашого факультету».

Професор Ян Захватович у журналі «Охорона пам’яток» в 1952 р. писав: Архітектурні обмірювання і фотографії старо- і новоміської забудови на момент їхнього створення мали насамперед навчальне та архівне значення, щоби після руйнувань, заподіяних під час минулої війни, стати безцінною джерельною базою як для реконструкційних, так і для дослідницьких робіт».

Професор Куча-Кучинський розповідав, що під час війни у будинку факультету під вивіскою німецької технічної школи продовжувалася наукова праця в конспірації – вивчали архітектуру. Під час війни там навчалися 150 студентів. Німці не знайшли підпільного навчального закладу;  в ньому під час війни підготували 9 докторів наук і стільки ж кандидатів.

І під час війни тривали інвентаризаційні роботи, їх згадував в одному з інтерв’ю асистент професора Захватовича Казимир Пєхотка. «У цих важких умовах виявилося, що студенти підпільного факультету інвентаризували кілька дерев’яних костелів. Документи згодом стали матеріалом для проведення відбудови», – розповідав Пєхотка.

У вересні 1939 р., після початку Другої світової війни, професор Оскар Сосновський, керівник Центру польської архітектури, почав вивозити архіви в безпечне місце поза Варшавою. На жаль, 24 вересня він загинув від уламка бомби, проте перед смертю встиг частину документів переховати.

Після капітуляції Варшави 28 вересня 1939 р. керівником кафедри і Центру польської архітектури був призначений ад’юнкт Ян Захватович. У своїй книзі «Варшавська школа архітектури 1915–1965» він згадував: «Німці неодноразово вимагали віддати їм документи. З Берліна, наприклад, прибув представник професора Бодо Ебхардта (засновник Товариства сприяння збереженню німецьких замків) і вимагав матеріали на замки. Представники дистрикту в Білостоці вимагали план палацу Браніцьких. Різні такі візити періодично повторювалися і схилили нас вивезти та переховати поза центром частину матеріалів, зокрема плівок. На жаль, саме ці матеріали і плівки зазнали ушкоджень».

Також Захватович написав, що під час Варшавського повстання, «оскільки німці все частіше використовували запалювальні снаряди і загроза пожежі зросла, ми перенесли матеріали в підвали будівлі факультету і там заховали. Там вони й уціліли».

У цій операції брала участь й архітекторка Марія Пєхотка. «Мій чоловік був асистентом професора Захватовича під час окупації на таємному факультеті архітектури, тому ми були добре знайомі. Я втратила житло і мене поселили в кабінеті професора разом із двома скульпторками і  дочкою однієї з них. Я спала під професорським столом, оскільки більше не було місця, – розповідала вона. – Повстання зазнало поразки. Мій чоловік важко захворів і ми не могли покинути Варшаву ані разом із цивільним населенням, ані з військом, бо він не міг стояти на ногах. Тому ми залишилися в центрі і там разом із професором Захватовичем і сторожами зносили технічні паспорти і знімки в підвали, де їх замуровували».

Колекції центру, які вціліли у підвалах, потім працівники центру вивезли з охопленої вогнем Варшави та заховали в Пьотркові, у монастирі бернардинів. Після визволення колекція документів повернулася у Варшаву. Їх упорядкували і впродовж наступних років використовували при відбудові польської столиці.

У будівлі архітектурного факультету під час війни знаходилася теж майстерня з підробки документів «Гаєвський», якою керував професор Пьотр Бєганський. Під час самого повстання тут був штаб 3-го танкового батальйону АК «Гольський», його солдати загинули під час оборони Варшавської політехніки. У холі відбувалися концерти, на яких виступали передвоєнні зірки, також був шпиталь, а сад перетворили на кладовище.

Німці до 2 жовтня 1944 р. не здобули ані корпусу архітектурного факультету, ані Варшавської політехніки. Після війни із території саду було ексгумовано останки 106 осіб: цивільних і солдатів «Гольського» та інших повстанських формувань.

Автор: Ольга Лозінська

Джерело: dzieje.pl