Польща
Польський ген свободи

Польська ДНК містить любов до особистої та суспільної свободи. Це дозволило нам пережити найважчі моменти в історії.

Це було на світанку 11 листопада 1918 р. У залізничному вагоні посеред галявини в Комп’єнському лісі французько-британська та німецька делегації підписали угоду про перемир’я. Перша світова війна закінчувалася, а в таборі переможців відчуття тріумфу змішалося з полегшенням. Архівні фотографії того дня показують радісні обличчя мешканців Парижа, Лондона та Нью-Йорка.

Того ж осіннього понеділка у Варшаві генерал Юзеф Пілсудський, який згодом став главою держави, маршалом і прем’єр-міністром, став верховним командувачем Війська Польського, яке відроджувалося. В місті вже тривало роззброєння німецьких солдатів. «Сьогоднішній день стане історичним, незабутнім, більш щасливим і тріумфальним! Ми вільні! Ми – господарі в себе вдома!» – написала княгиня Марія Любомирська. Не варто дивуватися цій ейфорії. Польща після 123 років відсутності на карті Європи відновлювала свій суверенітет.

Коли cьогодні кожного 11 листопада країни колишнього табору Антанти відзначають День пам’яті, щоб згадати про перемогу в Першій світовій війні та віддати шану полеглим, ми, поляки, святкуємо національний День Незалежності. Це одне з наших найважливіших державних свят.

Наймолодшим може здатися чимось очевидним, що ми маємо свою країну, що ми можемо приймати власні рішення, вболівати за біло-червону команду на чемпіонаті світу або під час щорічного пісенного конкурсу Євробачення тримати кулаки за польських виконавців. Однак для кількох поколінь поляків незалежність була не повсякденною реальністю, а мрією. Інколи, як під час перемог Наполеона, вона набувала реальних обрисів, але потім знову на багато років ставала такою недосяжною.

Коли в ХІХ ст. Захід переживав інтенсивну індустріалізацію, польські землі були розділені між трьома державами: Пруссією (згодом Німеччиною), Росією та Австрією. Навіть у таких складних умовах іскра свободи не згасала. Поляки багаторазово бралися за зброю, щоб відвоювати незалежність: під час наполеонівських воєн, Краківського повстання 1846 р., Познанського повстання 1848 р. або двох великих повстань проти царської імперії: листопадового (1830‒1831 рр.) і січневого (1863‒1864 рр.). Ціною тих невдалих повстань була не лише смерть на полі бою, але й страти, заслання до Сибіру, конфіскація маєтків, а в ширшому розумінні – ліквідація залишків польської автономії.

Польський мартиролог ХІХ ст. мав своє трагічне продовження в роки Другої світової війни, коли народ зазнав масових репресій двох тоталітарних режимів: нацистської Німеччини та Радянського Союзу. А коли в 1945 р. Захід знову святкував настання миру і повернення до нормального життя, для нас почалося чергове поневолення, цього разу комуністичне. На повну незалежність Польщі довелося чекати ще кілька десятиліть.

«Я син свого народу, ‒ сказав Папа Йоан Павло ІІ на форумі ЮНЕСКО у 1980 р., ‒ який пережив найжахливіші сторінки історії, якого сусіди неодноразово засуджували до смерті, але він вижив і залишився собою. Він зберіг власну ідентичність і в умовах поділів та окупацій зберіг свій національний суверенітет – не завдяки фізичним зусиллям, а лише на основі власної культури (...)».

Справді, без створення сильної армії, без вражаючої рішучості, мужності та жертовності її солдатів не вдалося б захистити незалежність, здобуту в 1918 р. І навіть через два роки, коли Військо Польське зупинило під Варшавою та Львовом Червону армію, що рухалася на захід. Проте успішно боротися могли лише ті, хто усвідомлював свою польськість. Раніше протягом 123 років неволі необхідно було наполегливо працювати, щоб, попри всі негаразди, народ вижив. Вижив, незважаючи на політику германізації та русифікації загарбницьких держав. Саме тоді почала приносити плоди багатовікова спадщина Речі Посполитої – держави, яка будувалася з часів Середньовіччя, яка мала за собою періоди слави та величі. Саме цю спадщину спільної історії, традиції, мови та ідентичності підтримувала Католицька церква, плекали та збагачували її також і видатні митці: визнаний в усьому світі композитор Фридерик Шопен, такі письменники, як лауреат Нобелівської премії Генрик Сенкевич, або художники. Польськість у ХІХ ст. існувала завдяки родинам, які неухильно дбали про виховання дітей у патріотичному дусі, а також завдяки чисельним громадським діячам, які намагалися відродити національну свідомість серед селян.

Здається парадоксом, що навіть у найтемніші моменти тисячолітньої польської історії, коли часом здавалося, що незалежність втрачена на століття, були й такі люди, які, маючи німецьке, єврейське чи чеське коріння, обирали польську ідентичність. «Польськість, ‒ як влучно зауважив історик Анджей Новак, ‒ постала для них як вищий рівень власної гідності, як приналежність до спільноти, що представляє найвеличніші ідеали боротьби за свободу та жертовності».

Я належу до покоління, яке вступало в доросле життя вже у вільній Польщі, яка щойно стала членом Північноатлантичного альянсу. Але як історик я добре знаю, що незалежність не дається раз і назавжди. Сьогодні ми повинні зміцнювати її, створюючи ефективні інституції, привабливу для своїх громадян державу, яка буде союзником на міжнародній арені. З співвітчизниками, які жили в набагато складніші часи, нас об’єднує ген польської свободи. І ми, не з меншим ентузіазмом, ніж колись княгиня Любомирська, святкуємо кожне наступне 11 листопада.

Кароль Навроцький,
Голова Інституту національної пам’яті

Текст публікується одночасно з польським щомісячником «Wszystko Co Najważniejsze» в рамках проєкту, реалізованого разом з Інститутом національної пам’яті Польщі і Національним банком Польщі.

джерело:
Схожі публікації
«Чи такої Європи хотіли її батьки-засновники?» ‒ запитує Мішель Луйо.
Польща нам добре відома, як країна незвичних політичних експериментів. Ще з XVII-XVIII ст. вона палко захищала республіканську систему свободи всупереч поствестфальській Європі, що перетворювалася на володіння абсолютних монархів, аж до «Солідарності» у ХХ ст., унікального та успішного експерименту мирного повстання проти радянської імперії.
У Варшаві відбулася пресконференція віцеміністрів закордонних справ України та Польщі, присвячена 30-річчю визнання Польщею – першою у світі – незалежності України.
Очільник МЗС Польщі Збігнев Рау побажав Україні «зміцнити свою незалежність». 30 років тому Україна вийшла з Радянського Союзу і стала незалежною державою.
Барбадос залишає членство у Співдружності націй колишніх колоній Великобританії. Країна стане республікою, а королева Єлизавета II більше не буде главою держави на цьому карибському острові.
Польські дипломати зробили відважну спробу врятувати тисячі євреїв. У результаті від смерті вдалося врятувати щонайменше кілька сотень людей.
105 років тому помер Генрик Сенкевич, автор, зокрема, «Трилогії» і «Quo vadis», лауреат Нобелівської премії в галузі літератури, польський письменник, який творив «задля зміцнення сердець» і гаряче прагнув незалежності Польщі.
Голова Польського національного фонду, який профінансував виставку, розповів, що виставка складається з кількох десятків стендів польською і англійською мовами, на яких представлено спільні сторінки історії Польщі та Європи.
У своєму виступі з нагоди Дня Незалежності 11 листопада президент Анджей Дуда говорив також про гібридну атаку на східному кордоні.