Починаючи з 2016 р. на місці стародавньої Ольвії в Миколаївській області у співпраці з Інститутом археології Національної академії наук України працює польська археологічна експедиція.

Про співпрацю, з чого вона почалася та що цьому передувало, журналіст Польського радіо для закордону попросив розповісти керівника польської експедиції, доктора Альфреда Твардецького з Національного музею у Варшаві.

— Насправді проект розпочався в 1993 р., коли до Польщі з лекцією приїхала професорка Олена Яковенко, тодішня директорка Керченського музею. Я пішов на цю лекцію, і так ми познайомилися. Тоді я вже працював у Національному музеї у Варшаві як молодий ад’юнкт. І Яковенко запросила мене на наступний рік до Керчі ознайомитися з археологічними розкопками, з тим, що там є, та, насамперед, із музеєм. Я так і зробив: у 1994 р. я вперше поїхав до Керчі та відразу зорієнтувався, що там неймовірний потенціал для співпраці між нашими установами, тобто між Національним музеєм у Варшаві та Керченським історико-археологічним музеєм.

Цей музей, по-перше, має дуже давні традиції, це один із найстаріших громадських музеїв на цих теренах та взагалі у Російській імперії початку ХІХ ст. Він має дуже велику колекцію античних пам’яток. Достатньо сказати, що, власне, з околиць Керчі, тобто стародавнього Босфорського царства зі столицею в Пантикапеї, походить переважна більшість колекції античних пам’яток в Ермітажі. Вони також є у всьому світі — у Британському музеї, Луврі та навіть нашому. Оскільки Босфорське царство було дуже специфічним і цікавим утворенням, де протягом кількох сотень років відбувався процес обміну культур між грецькими колоністами та місцевими народами, передусім скіфами та, зокрема, з таврами тощо. Унаслідок цього тут виникла дуже цікава місцева культура або мікроцивілізація.

Отже, коли я тоді побачив, яке наукове багатство можна там відкрити, то дійшов висновку, що це добрий привід, аби зробити з цього свою мету у професійному житті. Також мені вдалося вмовити тогочасну дирекцію Національного музею у Варшаві розпочати діяльність у цьому напрямку.

— Чи тоді Ваша співпраця поширилася на інші північно-чорноморські терени?

— Ще ні. Протягом тривалого часу зберігалися наші дуже близькі взаємини з керченським музеєм і місцевими дослідникам. […] І 2004 р., вже після того, як було створено фонд «Деметра», наша співпраця активізувалася. Отже, 2008 р. відбулися перші розкопки Національного музею у Варшаві в Тірітаці. Певною мірою, це було повернення до старих місць, оскільки наприкінці 1950-х років професор [Казімєж, — ред.] Міхаловський протягом трьох сезонів керував археологічною експедицією в Мірмекії, зокрема й у Керчі, але в дещо іншій частині міста. Тому як науковий заклад ми маємо великі традиції проведення там археологічних досліджень. Але, на жаль, ті розкопки, що дуже цікаво розвинулися і принесли дуже цікаві результати (а на нас, як гадаю, чекали ще цікавіші), завершилися досить несподівано 2013 р. з огляду на анексію Криму.

— Тобто Ольвія була вже після цього?

— 2015 р., коли політична ситуація в Криму прояснилася і стало відомо, що вона зміниться нешвидко, українські колеги з Інституту археології Національної академії наук у Києві запропонували співпрацю на нових розкопках в Ольвії. Цей проект у новій, уже дещо розширеній формулі вдалося зорганізувати. Тобто це вже не співпраця лише з керченським музеєм, але з цілою низкою наукових і культурних установ в Україні, що займаються проблематикою Чорного моря. 2016 р. вже мав місце новий сезон розкопок в Ольвії в рамках археологічної експедиції Інституту археології НАН під керівництвом професорки Алли Буйських, яка в цьому інституті керує відділом античної археології. У 2017 р. відбувся другий сезон, і результати надзвичайно цікаві, адже Ольвія є однією з найважливіших археологічних пам’яток у цьому регіоні. Вона була дуже великим містом, а її значення загалом можна порівняти з сучасною Одесою. І, хоча, звісно, проблематика схожа з тією, що була в Боспорському царстві, вона має свою специфіку.

— Це також поєднання грецької та скіфської культур.

— Безперечно, оскільки скіфи у VI—V ст. до н. е. мешкали не лише у Криму, але й на всіх теренах до, скажімо, Дунаю, де були фракійці. У IV книзі «Скіфів» Геродот описує похід персів проти скіфів, що наприкінці VI ст. закінчився поразкою, завдяки чому відомо, що в той час скіфи були великою політичною і військовою силою на цих територіях, що пролягали, скажімо, від Дунаю і аж до Кавказу, а може ще й далі в степи в напрямку Сибіру.

— Що Вам вдалося знайти в рамках цих двох сесій?

— Усі знахідки, виявлені під час розкопок (це правило я ввів ще в Криму на розкопках у Тірітаці), публікуються на інтернет-сторінці проекту. Там є як щорічні звіти про розкопки, так і про іншу діяльність проекту. Там теж йдеться про наукові публікації, академічний обмін, візити дослідників, реставраторів, про стаж і весь спектр наукової та культурної співпраці. Роллю Національного музею у Варшаві, може з огляду на, не знаю, географічне розташування, є посередництво між, загально кажучи, російськомовними та англомовними дослідниками, між якими існує великий мовний бар’єр. Тому вся наша веб-сторінка була задумана як платформа, що надавала би інформацію про нашу діяльність та загалом про наукові дослідження на узбережжі Чорного моря. Саме тому вона від самого початку ведеться чотирма мовами: польською, українською, російською та англійською. Так ми хотіли вбити двох зайців одним пострілом — провести наукові дослідження і полегшити науковий обмін для дослідників.

— Це не єдині результати Вашої діяльності.

— Наша діяльність задумана також у дусі зведення мостів або полегшення обміну інформацією. Ми теж створили польсько-англійсько-російсько-український словник археологічної термінології, і, з того, що мені відомо, він дуже популярний, особливо в Україні та Росії. В Україні, зокрема, тому, що там ця термінологія все ще твориться. Йдеться про такі нюанси, як опис частин керамічного посуду: горловина, стінка тощо. Це герметична мова. І мені як поляку нерідко важко зрозуміти польські написи колег-керамологів, уже не кажучи про іноземні мови. Отже, цей словник (...) природнім чином виник із потреби для наших звітів про розкопки.

— Як складається Ваша співпраця з українськими колегами під час розкопок?

— Польській експедиції українські колеги виділили певну ділянку для проведення дослідження у багаторічній перспективі. Ми почали в першому сезоні зі 100 м, у другому ми розширили ділянку до 150 м.

Звісно, неможливо й немає сенсу, аби з Польщі приїздила вся група. Тож звідси приїздить група археологів, що проводить розкопки. Також, відповідно до світової практики, з Інституту археології НАН визначається особа, яка входить до нашої експедиції. Вона щодня приходить, і ми разом, тобто польський керівник розкопок, яким є доктор Пйотр Яворський з Інституту археології Варшавського університету, та український керівник, кандидат історичних наук Марія Новіченкова з Інституту археології НАНУ, щодня приймають тактичні рішення про те, як проводити розкопки. Натомість, керівник польської експедиції, тобто я, та українська керівниця, професорка Алла Буйських — моя начальниця, по суті, бо вона відповідальна за всі дослідження в Ольвії та на Березані, визначаємо, можна сказати, стратегічну програму. Тобто зустрічаємося, наприклад, навесні, аби визначити програму на сезон розкопок, що триває в липні та серпні, після чого на місці пильнуємо за її реалізацією.

Джерело: Polskie radio dla zagranicy