Це єдиний музей виробництва сірників у Європі й найстаріша сірникова фабрика в Польщі. Також це об’єкт № 1 туристичного маршруту «Шлях пам’яток техніки» на території Сілезького воєводства.
Заклад називає себе єдиним музеєм виробництва сірників у Європі та найстарішою сірниковою фабрикою в Польщі. Це справді незвичайне місце. Насамперед тому, що цей музей розташований на території старої сірникової фабрики, в якій повністю збереглася технологічна лінія для виробництва сірників майже сторічної давнини. Це справжня історична пам’ятка промисловості, яка, що цікаво, ще не так давно працювала на повну потужність. Відвідавши це місце, можна зрозуміти, як складно зробити сірник.
Нашим гідом по ченстоховській фабриці сірників є колишня працівниця цього підприємства Анна Зєлінська. Екскурсоводами в музеї є виключно колишні робітники фарбики.
Почнемо з історії підприємства, яка охоплює кілька політичних епох історії Польщі...
Перша фабрика сірників у Ченстохові постала 1881 р. Її побудували два німецькі підприємці. Виробництво запустили роком пізніше, проте воно було на дуже примітивному рівні, сірники виробляли майже вручну. Восени 1912 р. фабрику продали фірмі Лапшин А. Т. з Петербурга (нагадаю, що тоді Польща була поневолена Росією). 16 червня 1913 р. у фабриці спалахнула пожежа.
Тут учасникам екскурсії демонструють трихвилинний документальний фільм із кадрами пожарища. Це справжня родзинка – стрічка вважається першою, знятою на польських землях...
Але ходімо далі. Фабрику, звісно, відбудували...
Після Першої світової війни фінансове становище фабрики значно покращало – робітники стали працювати у дві зміни, а продукцію експортували навіть до Китаю, Франції... 1925 р., вже в часи самостійності, фабрику перебрала Державна сірникова монополія, яка орендувала її шведській компанії. Того ж року міністр державної скарбниці, відомий реформатор Владислав Грабський взяв позику від уряду Швеції (на той час ця країна була потентатом у сірниковому бізнесі) у розмірі 6,5 млн злотих золотом. Польський уряд сплачував її (звісно ж, сірниками) до початку Другої світової війни. Після війни фабрику (як і всю приватну власність) націоналізували.
Фабрика перебувала в державній власності до 1997 р., коли її власниками стали працівники, які створили акціонерне товариство. Проте наприкінці 2009 р. виробництво сірників припинили.
Нині, зайшовши до давніх виробничих приміщень, складається враження, що ти потрапив у іншу епоху, час зупинився, а робітники відсутні в цеху тільки тому, що вийшли на обідню перерву, і ось-ось повернуться на свої робочі місця...
Тим часом гід детально розповість, а то й продемонструє, як поступово, поетапно осикова деревина, яку спочатку ріжуть на 65-сантиметрові колоди, перетворюється в сірник, товщина якого – 2,2 мм, а довжина – близько 43 мм.
Це, для прикладу, навантажувальна машина німецького виробництва з 1926 р. Вона працювала на пакувальній лінії.
А ви знали, що голівка сірника – це суміш 20 складників? За добу на нашій фабриці виготовляли 100 скринь сірників. Оскільки одна скриня вміщає 5 тис. коробок, то, виходить, що йшлося про 500 тис. коробок за один день. Середнє наповнення сірників у кожній коробці – це 40 сірників. Раніше, до 90-х, їх було 48. До 1985 р. сірники пакували в дерев’яні коробки, а потім – у картонні.
У цьому музеї ви побачите не лише лінію виробництва сірників. Вам теж покажуть документальний фільм про виробництво сірників, знятий у фабриці. Ще є експозиція документів з історії фабрики та філуменістичне відділення, а в ньому – колекція сірникових етикеток з усього світу, зокрема з колишнього СРСР, звичайно, з вождями революції і пролетаріату, а також із відомими письменниками, до яких не могли не віднести Тараса Шевченка.
Ще однією родзинкою музею є виставка скульптур із одного сірника варшавського художника Анатоля Кароня.
Анатоль Каронь створив ці скульптури лише за допомогою власних рук – пальців, нігтів, він не користувався жодними механічними пристроями та інструментами. Кожна фігура виконана з одного сірника і має свою назву... Варто додати, що вони зроблені з неабияким художньо-естетичним смаком...
У музеї теж працює крамничка із залишками продукції, в якій можна придбати легендарні ченстоховські сірники з логотипом із чорною кішкою. Ці сірники знає кожен дорослий поляк і кожен, хто відвідує цей музей, їх обов’язково купує. (...)
Отже, рекомендуємо відвідати цей незвичайний музей усім тим, хто любить старовину, є допитливим і цікавиться технікою. Музей виробництва сірника в Ченстохові є об’єктом № 1 туристичного маршруту «Шлях пам’яток техніки», який включає постіндустріальні споруди і будівлі на території Сілезького воєводства.
Джерело: Polskie radio dla zagranicy
