1 липня 1569 р. під час загального сейму в Любліні була укладена Люблінська унія. У результаті об’єднання Корони Польського королівства і Великого князівства Литовського виникла Річ Посполита двох народів.

Унія серйозно відрізнялася від попередніх договорів між Короною та Князівством – попередні об’єднували дві держави тільки персональною унією, тобто особою володаря. Після Люблінської унії Велике князівство і Польське королівство мали спільного монарха, сейм, валюту, політику і герб. Проте залишилися окремі держбюджети, установи, судові системи і війська.

Засідання сейму в Любліні тривали від 10 січня 1569 р. Не обійшлося без проблем: литовські магнати кілька разів намагалися зірвати сейм. Для них спірним питанням був статус Великого князівства щодо Корони – король Сигізмунд Август прагнув до інкорпорації Литви, тоді як литвини намагалися утворити конфедерацію з Польщею.

У результаті унії Річ Посполита стала найбільшою європейською (якщо не брати до уваги Російського царства) країною. У 1618 р. (після Деулінського перемир'я і приєднання до Корони землі чернігівської і сіверської, а до Литви Смоленщини) її території охоплювали 990 тис. кв. км.

Про те, як це рішення вплинуло на історію Польщі, про функціонування Речі Посполитої «Wprost.pl» говорить з істориком, доктором Міхалом Кулецьким.

Кацпер Свісловський, «Wprost.pl»: Як потрібно оцінювати Люблінську унію? Хто більше отримав, а хто втратив?
Доктор Міхал Кулецький: Я вважаю, що з погляду як Корони, так і Литви вона забезпечувала одну важливу річ – робила неможливим розпад Польсько-Литовської держави після смерті Сигізмунда Августа. Крім того, із литовського погляду забезпечувала можливість постійної допомоги Речі Посполитої у війнах із Москвою.

Що ще переконало обидві сторони порозумітися?
Про це йдеться і це певною мірою слушно, що принаймні на якийсь час порозуміння припинило свавілля і брутальність магнатів щодо литовської шляхти. Це, на мою думку, не було в той момент аж таким важливим. Найважливішим було те, що це запобігало можливості розпаду цієї держави.

Хто більше прагнув цього порозуміння? Литвини проявляли більшу ініціативу?
Передусім, це була ініціатива Сигізмунда Августа. Я сказав би, що він навпаки змусив литовських магнатів схвалити унію. Є певним символом, про який пише у своїй роботі Хенрик Люлевіч, те, що на святковому богослужінні, на якому вшановували унію, були присутніми король, депутати і коронні сенатори.

А як було з литовцями?
Литовців не було. Деякі литовці сприймали це як певну поразку, інколи їм видавалося, що це ліквідація суверенітету Великого Князівства. У документах зберігся заклик двох важливих службовців: коронного канцлера Валерія Дембінського і великого коронного маршалка Яна Фірлея, котрі вимагали, щоб у зв'язку з укладенням унії ліквідували литовські установи самоврядування. Литвини не прагнули до унії через внутрішні причини. Литвини вважали, що це може спричинити ліквідацію Великого Князівства і поглинання його Річчю Посполитою.

Чи можна вбачати в унії причини настільки великої кількості воєн Речі Посполитої? Постійний зв’язок із Литвою та військова допомога загострили ситуацію на східному кордоні на довгі роки. А на півдні ще була Османська імперія.
Потрібно пам'ятати про те, що, коли говоримо про Корону, війна з Туреччиною – остання річ, якої вони хотіли. Зараз це чітко видно з нагоди вшанування у цьому році 600-ліття перших дипломатичних контактів між Польщею й Османською державою. Корона не мала бажання воювати з Туреччиною і не піддавалася нічиїм намовлянням до подібних дій, включно з Папою Римським.

У такому разі вони боялися втратити свої посади чи поразки від росіян?
До цього не дійшло. Те, що зараз я скажу, не зовсім історичне. Литвини, мабуть, так далеко на заходили, щоби боятися в той момент Москву, якщо брати до уваги, що робив цар Іван ІV. На початку XVІ ст. по суті невеликою була різниця, чи хтось був під владою царя, чи під владою великого князя. Класичним прикладом є особи Михайла Глінського і Костянтина Острозького, котрі впродовж кількох років цілком добре почувалися в Москві. Однак в другій половині XVІ ст. це виглядало по-іншому і більшість литвинів не мали особливого бажання перебувати під владою царя.

А чи насправді існував варіант створення Речі Посполитої трьох народів?
Варіант існував, проблема лише полягала в тому, що Річ Посполита не була достатньо сильною, щоби запровадити цей варіант силою. Поляки були в стані у той момент запобігти від’єднанню більшої частини України, але вони не змогли би тоді змусити козаків до покори. Коротко кажучи, варіант був, але Річ Посполита була занадто слабкою. Для цього потрібна була рішуча перемога над Москвою, що не вдалося в ті роки.

Як так сталося, що, незважаючи на такі відмінності, передусім мовні та релігійні, Річ Посполита стала настільки значною країною в Європі?
Полонізація вже діяла раніше, а Люблінська унія була її рушійним двигуном. У ІІ половині XVІ ст. Радзівіли вже переписуються між собою польською. Також усе швидше полонізується середня шляхта, тобто та, яка хотіла відігравати більш активну роль у політичному житті держави. А релігійні відмінності – і серед одних, і серед других були і католики, і православні.

А пізніші часи? Уніати за Сигізмунда ІІІ Вази?
Ця ідея існує в абсолютно іншій ролі, ніж тоді, коли виникла. Зрештою, козаки в середині XVІІ ст., виступаючи за ліквідацію унії, не знали, що це віросповідання стане елементом культурної ідентичності руського населення на території Західної України. Українці з території Львова й околиць – це переважно уніати.

Джерело: wprost.pl